КАРПАТО-УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА. проф. д-р. Петро Стерчо

УВАГА! Якщо Ви бачите орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть CTRL+ENTER                   Система Orphus

КАРПАТО-УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

Волевиявлення українського народу в день 1 грудня 1991 року потвердило бажання зберегти Україну Соборною державою. Всі області України без винятку заманіфестували, що вони є частиною Соборної України.
На жаль, не бракує ворожих сил, які діють на території Української держави і поза її кордонами з наміром розчленувати Соборну Україну. Якщо це їм не вдається, то ведуть вони розкладову роботу по різних частинах української землі, заперечуючи право українського народу бути дійсним господарем на всій його території.
Окрему увагу спрямували ті сили на Карпатську Україну. Їх не переконують історичні факти навіть у XX столітті, які неодноразово засвідчили, що Карпатська Україна ділила долю і недолю з усім українським народом.
Відомо, що 22 січня 1919 року всі землі України, включно з Карпатською Україною, добровільно включились до складу Соборної Української Народної Республіки.
14 березня 1939 року Сойм Карпатської України, проголошуючи її незалежність, проти волі гітлерівських фашистів і їхніх тодішніх угорських союзників, заманіфестував перед цілим світом, що Карпатська Україна є частиною Соборної України.

Днями нами розпочато набір та викладення  книги  професора, доктора Петра Стерчо
КАРПАТО-УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА 1939 р.

Просимо вибачити за "робочий" вигляд  блогу.  Книжка на стадії набору та вичитування.
Будемо вдячні за допомогу у правці,  або просто, заходте трохи згодом.





ВСТУП та ПЕРЕДМОВА до першого видання.


ВІД АВТОРА
Цього року минуло п'ятнадцять років від радісних, а заразом і трагічних подій у Карпатській Україні. Радісних, бо ця найменша вітка українського народу, по століттях боротьби за Богом дане кожній людині й людській спільноті право жити вільним і незалежним життям, дійшла була до свойого кульмінаційного пункту, бу­дучи, бодай на короткий час, суверенною державою українського народу. Трагічних — не тільки тому, що потекло чимало україн­ської крови на фронтах, у тюрмах і концентраційних таборах, але й тому, що в Карпатській Україні почалася велика вселюдська трагедія, що їй на ім'я Друга світова війна.

Дальша трагедія березневих подій у Карпатській Україні ле­жить у тому, що зовнішній світ знову став на шлях топтання прин­ципів моралі й справедливости в житті й співжитті людей і націй. Якщо в той час, навіть, і голошено деякими політиками тодішніх ееликодержав деякі принципи моралі й справедливости, то, як пока­зують тепер частинно вже доступні офіційні документи, роблено це в більшості лише "про форо екстерно”, по-макіявелівськи, з на­міром власних користей.

Події  в Карпатській Україні 1938-1939 років уже відійшли до історії. Творці їхні — це також уже історичні постаті. Одних Все- вишній ще зберіг при туземному житті, інші вже серед праведних. Між останніми є і сам Батько Волошин із кількома міністрами його уряду. Ті, що відійшли у вічність, у більшості згинули на стійках української визвольної боротьби. Гинули на рідних землях князя Коріятовича, у вимріяному Золотоверхому Києві, у городі Льва, у рідних Карпатах, в золотистих степах Наддніпрянщини, у Волин­ських лісах і Поліських болотах, у тюрмах і концентраках Ніредьгази-Варюлапоша, Саксенгавзену й Мавтгавзену, а навіть під- уральському московському Горькому. Падали вони з рук по зуби озброєних гортйвських опричників, гітлерівських ”культуртреґерів” і московсько-большевицьких катів України. Падали ті, що витри­мували на стійках до кінця. Живі й надалі несуть їх прапорі

Цією скромною працею хочемо вшанувати їх велике діло. Хочемо дати короткий огляд подій від 1919 р„ щоб відтак ближче зупинитися на закулісовій грі в Берліні, Римі, Будапешті, Москві, Варшаві, Будапешті, Бєлгороді, Празі, Лондоні, Парижі... Зокрема цю частину базуємо на оригінальних офіційних документах даних урядів. Між ними вдалося нам знайти також деякі офіційні доку­менти нашої тодішньої столиці, Хусту. Гадаємо, що нами поданий матеріал цікавитиме зокрема українського читача, бо, фактично, оце вперше випускаємо працю такого характеру про ті події.

Рівночасно хочу згадати своїх найдорожчих — Батьків Юрка й Олену з дому Молнар, і своїх виховників на чолі з проф. Августином Штефаном, яким присвячую цю скромну працю.

АВТОР
Morrisey Hall Notre Dame, Indiana в березні 1954 р.  


ПЕРЕДМОВА

Міжнародна політика до 1917 р. не згадувала Карпатської України, не звертала уваги на її центральне та стратегічне положення і знала дуже мало про неї. Навіть сама царська Росія, що вважала себе "покровителькою поневолених слов'янських народів”, не була зацікавлена долею "Угорської Руси” (під цією назвою була тоді вона відома в Росії), і в 1914-17 pp., коли царський уряд заявив свої післявоєнні аспірації на Галичину, на Царгород і т. д., про "Угорську Русь” не говорив. Щойно Павло Мілюков, міністер закордонних справ Тимчасового уряду, зголосив у своїй телеграмі до Томи Г. Масарика дня 19 березня 1917 р. і в деклярації, опублікованій російським пресовим бю- ром, свою програму щодо поділу Австрії: "...Австрія й Угорщи не мають бути зведені до своїх етнографічних кордонів..., і малоруські території приєднаються до нашої України” ). В окреслення "малоруські території” Мілюков, очевидно, зачислював і "Угорську Русь”, бо перед тим говорив про Угорщину і, коли б він мав був на увазі лише Галичину, то говорив би був про "малоруську територію” (в однині).

Проте, по першій світовій війні Карпатська Україна стала широковідома не лише тому що Сен-Жерменський договір надав їй окремий статус, але й тому, що між Мадярщиною та Чехо-Словаччиною розпочалася завзята політична боротьба за поновний зворот чи за посідання Карпатської України.

Вже в грудні 1919 р. мадярська влада доручила д-рові Йосифові Камінському (1878-1945), ужгородському адвокатові, щоб у Карпатській Україні очолив акцію з метою повернення Карпатської України Мадярщині. Камінський здобув для себе довір’я чеських адміністраторів Закарпаття, зорганізував окремий відділ чеської аграрної партії на Закарпатті і в перших парляментарних виборах був вибраний послом до празького парламенту. Одначе, як він сам подав у своїх Споминах, публікованих у мукачівськім щоденнику "Karpati Magyar Hirlap" (Карпатський мадярський часопис) — його праця завжди була спрямована на приєднання Карпатської України до Мадярщини.

Польща, що була дуже чутлива на ріст українського стану посідання, поспішила на поміч Мадярщині і різними способами намагалася знищити, чи бодай спинити розвиток української свідомості. При помочі місцевих зрадників розпалювала ворожнечу з одного боку між населенням Карпатської України та чехословацьким режимом, а з другого — між українським та русофільським таборами. Провідником цієї акції був д-р Степан Фенцик (1892-1945), колишній професор ужгородської теології, амбітний і славолюбний політик, що брав гроші від поляків, від чехів та від мадярів. Він узимку 1934-35 р. був в США та збирав гроші від американських закарпатців на "свою газету та політику”. Д-р Юрай Славік, колишній чехословацький посол у Варшаві, у своїх спогадах (з’ясовано в щоденнику "Америка”, 22 лютого 1957) стверджує, що Фенцик був агентом польського міністра закордонних справ. Фенцик одержував гроші від польського посла в Празі, як це було доказано перед Краєвим судом в Ужгороді 1935 р.

1926 року д-р Камінський відсунувся від проводу партії, яку перебрав Іван Куртяк, а після смерти Куртяка — Андрій Бродій. їх партія "Автономний земледільський союз”, фінансована мадярським урядом, вела, з наказу Будапешту, гостру кампанію проти українців.

1959 року (2-ге. вид. 1961 р.) Історичний інститут Мадярської академії наук видав книжку: Мадярщина та Друга світова війна, Таємні дипломатичні документи до передісторії та історії війни ), де подано (стор. 144):

"Берталан, це псевдонім Андрія Бродія, пізнішого карпато- українського прем’єра. Він роками утримував зв’язки з мадярським урядом. Він одержував регулярну підтримку за свою діяльність за приєднання Карпатської України до Мадярщини”.

Розміри підкупу Бродія, виявила заява каноніка Олександра Ільницького (гл. текст) на суму пів мільйона пенґів, і їх найшли в помешканні Бродія при його арешті (гл. текст), про що пише теж і чсл. міністерство закордонних справ ).

Бродій просив грошей від мадярської влади навіть для своєї дружини, як це видно з зашифрованої телеграми тимчасового мадярського посла в Празі Яноша Вернле до міністра закордонних справ у Будапешті Калмана Кані. ”Чис. 6426/166. Вертала н просить: Андор Балоґ, держ. секретар в уряді прем’єра має пильно переслати 500 пенґе дружині Берталана до Бала- гонкенеше (купелева місцевість на Мадярщині). Свою посилку просить слати до Праги, не до Братислави. Коли б мадярський уряд уважав потрібною розмову з ним (він хоче це ви минути, якщо можна), то просить вислати йому з Балатонкенеше без відома його дружини телеграму — дитина хвора, приїжджай негайно, Марійка ".

Міністер Каня повчає Бродія, яку політику має він вести, обіцяє інвестиції та відповідні кошти для "рутенських провідників”. Дня 6 жовтня 1938 р. Калман Каня, міністер закордонних справ, пересилає шифровану телеграму до празького посла Яноша Веттштайна:

"Таємне. 6121/86. На Вашу шифровану телеграму чис. 165: Зверніть ласкаво увагу Берталанові на те, щоб не дав себе збаламутити чеськими обіцянками та щоб безумовно лишився й далі при дотеперішній настанові, тобто — самовизначення плебісцитом... Плебісцитом за мадярську державну спільноту з автономією: це одинока постанова щодо рутенів. Мадярська сторона докладно випрацювала велику програму; будування величезних водорезервів з численними мільйонами пенґів у заробіткових платнях і взагалі великі промислові інвестиції. Коли б настали якінебудь труднощі для здійснення цього плану, Берталан хай прийде, на всякий випадок, до Пешту. До розпорядження рутенських провідників є відповідні гроші у Петра- вича” (у мадярського консула в Братиславі "4).

Крім платних агентів, мадярський і польський уряди висилали ще озброєні банди, які мали викликати неспокої га створити причину до збройної інтервенції Мадярщини.

Дня 1 жовтня 1938 р. прем’єр Бейла Імреді покликав до себе майора М. Козму, к. міністра внутрішніх справ, і в найбільшій таємниці доручив йому зорганізувати та вести диверсійні відділи5).

Міклош Козма (1884-1941) знав Карпатську Україну, бо перед першою світовою війною був старшиною при державному жеребинці в Туря Реметах. Він був переконаний, що повернення Карпатської України є життєвою справою Мадярщини.

У своїм деннику під датою 9-Х-1938 пише: "...3 погляду мадярської будуччнни негайне вирішення рутенського питання вважаю настільки важним, що я готовий ризикувати всім за це, та стати під стінку, коли треба  ").

Свою "Рондьош Ґарду" (обідрану гвардію) зформував з колишніх вояків та старшин і по 4-5 денному вишколі у Вашарошнамені та Нірбаторі (10 до 20 миль від границі) лерекинув їх в Карпатську Україну ).

5 жовтня граф І. Чакі, держ. секр. міністерства закордонних справ, приїхав до Варшави, щоб мадярські та польські диверсійні акції узгіднити з Юзефом Беком, польським міністром закордонних справ. Бек ще того самого дня зробив відповідні зарядження у польськім генеральнім штабі ). Про польські кроки Бейла Лендєл, військовий аташе у Варшаві, дня 10-го жовтня вислав таку телеграму до начальника ген. штабу гонве- дів: "368/К.а.-1938. Пильне. Начальник польського ген. штабу вважає, що акції, які мають бути проведені з півночі на рутен- ській землі, є польським завданням, і заради ясности дії не вважає доцільним, щоб польські та мадярські партизани були уживані поруч одні одних. Тому він постановив наступне:

1. Під проводом старшини загони, — як мені склалося враження, — це активні вояки в цивільнім одінні, будуть вислані до Мукачева й Ужгороду в такій силі, як ми заплянували.
2. Роз’їзди, формовані з інших добровольців, будуть пересунені на інші дороги Карпатської України, щоб висаджувати в повітря та провести інші терористичні дії.

Польська акція зачнеться тоді, коли бої мадярських партизанів уже розвинуться. Вони просять про щоденні інформації щодо стану забезпечення співдії.

Бойова вартість Корена (член "рондьош гарди*) і товаришів сумнівна, шкода ними займатися... *9).

Дня 12 жовтня Кал. Каня, міністер закордонних справ, вислав таку зашифровану телеграму до Андраша Горі, посла у Варшаві: ”6181/136. Суворо тайне. Вдалося втиснути дотепер з 750-800 людей в Карпатську Україну. Після зударів і саботаж- них акцій вчора та позавчора чехи майже герметично закрили кордони. Прошу знову переглянути внесок військового аташе з понеділка та наново спробувати у польського уряду провести його плян. Бо побоююсь, що коли неспокій, що був зорганізо- ваний велликими видатками та саможертвою, не дістане піддержки з півночі, тривкість руху буде в небезпеці" ).

Акція Козми не мала щастя. 11 жовтня одна сотня "рондьош гарди" під проводом Према меншими групами перекралася через границю біля Дерцена і розпочала там нищівну акцію, але чехословацька охоронна служба розбила їх; половина сотні Према згинула ).

Денник Козми з 15 жовтня подає: "...Чакі приймає мене тому, що біда. Багато з наших людей попали в полон... Чеське радіо день і ніч говорить про це всіма мовами світу. Передано й те, що всі 300 будуть розстріляні..." ).

Після Віденського арбітражу мадярський уряд рішився забрати Карпатську Україну силою. З участю Горті 6 листопада відбулася нарада, на якій були узгіднені напрямні щодо окупації Карпатської України. 15 листопада регент Горті мав довгу розмову з німецьким послом Отто фон Ердманнсдорффом і намагався виправдати перед Берліном потребу мадярської акції. 18 листопада мадярський уряд скінчив приготування до підбою Карпатської України. Того самого дня міністерська рада вирішила зайняти Карпатську Україну вночі з 19 на 20 листопада. 19-го листопада в пізні пополудневі години міністерство закордонних справ доручило пресі опублікувати на 20 листопада вістку, що Руська Народня Рада закликала мадярську армію  ).

Ердманнсдорфф зголосив до Берліну розмову з Гортієм і 18-го листопада йому наказано поінформувати мадярський уряд, що німці вважають цей крок небезпечним, а мадярську акцію непідхожою "14). Тоді мадярський уряд звернувся по піддержку до італійського уряду, але початок акції тримали в таємниці не тільки від німців, але й від італійців. Все ж таки постановили, що безпосередньо перед самою дією повідомлять Муссолінія15).

Тільки Польщу інформували про подробиці приготування. Міністер Каня звернувся до польського міністра закордонних справ Бека, щоб Польща взяла участь в окупації Карпатської України чотирма дивізіями. Покликуючись на міжнародне положення, Бек відкинув це, але пообіцяв скріплення диверсійної діяльности та подолання невтральности Румунії16).

Рівночасно Мадярщина разом з Польщею зарядили господарську блокаду Карпатської України17) і разом з польськими терористами тривожили населення. Мадяри змобілізували 6 армінський корпус (дебрецинський) та зосередили війська коло Мукачева, Ужгороду та Кошиць.

19 листопада мадярський військовий аташе в Римі Ласло Сабо поінформував Муссолінія про мадярську акцію, але подав викривлено німецьке становище, заявивши, що німці не мають закидів проти мадярської акції, тільки вони не можуть дати збройної помочі, бо демобілізують. Муссоліні приобіцяв поміч, але граф Чіяно мав побоювання і другого дня телефонічно викликав Ріббентропа, який заперечив, осуджуючи мадярів, що німецький уряд дав згоду на окупацію Карпатської України ).

Приготування до пучу М. Козма описує в своїм деннику так: ”

17 листопада. ...Увечері зайшов до Кані і вимагав від нього дефінітивної відповіді, тобто — так. Каня слухав, усміхався, але нічого не говорив. Я розгорячився і домагався "так”. Він ухилявся, говорячи, що своєчасно буде відповідь. Коли я вийшов від нього у досить поганім настрої, Чакі наздігнав і сказав, що завтра вночі можемо рушати. Не треба більше питатися Кані... він не може сказати ”так” перед свідками... Уряд не може взяти на себе відповідальности... Зачинаємо вночі. 19-го будемо битися, і на нашу просьбу на поміч вирушить 20-го листопада у досвіта дебрецинський армійський корпус. Все таки, Русинско буде наше ”19).

Одначе військо не розпочало наступ у заплянований час. Покликуючись на те, що військо втомилося довгим походом, командування армії пересунуло наступ на 24 години. (Правдоподібно германофільські старшини головного штабу навмисно саботували). 20-го листопада мадярські часописи в сенсаційних статтях подавали, що Руська Народня Рада закликала мадярське військо. Німецький уряд довідався з тих повідомлень, а теж від італійського посла в Берліні, про мадярські пляни і разом з італійським урядом запротестували в Будапешті. Муссоліні виправдувався перед німцями, що мадяри ввели його в блуд, бо представили йому справу так, ніби німці не мають проти їх акції заперечень. Муссоліні ще того самого дня пізно вночі викликав мадярський уряд, щоб відкликати акцію. 21-го листопада рано досвіта, якраз перед наступом, мадярський уряд видав наказ припинити акцію20).

Ця та інші акції Мадярщини проти Карпатської України подрібно описані в книжці проф. д-ра Петра Стерча, проте тайні мадярські документи в часі, коли він писав свою працю, ще не були опубліковані і тому не могли бути використані.

Цікаво ще зазначити, що з початком березня 1939, коли Доме Стояй, мадярський посол у Берліні інформувався у Ріббентропа про долю Карпатської України і дістав неприємну відповідь, Чакі заініціював безпосередні переговори з Прагою про Карпатську Україну. Янош Вернле, заступник міністра Чакія, 6 березня поїхав до Праги і в переговорах з Франтішком Хвалковським, чсл. міністром закордонних справ, заявив, що Будапешт готовий дати рекомпенсату за Карпатську Україну, але тільки тепер, а не пізніше. Про свої розмови Вернле переслав таку зашифровану телеграму міністрові закордонних справ графові Ст. Чакієві. "Прага, 6 березня 1939. Ч. 5291/35. Тайне. "Я з’ясував справу міністрові закордонних справ (Хвалковському) згідно з дорученням. Він подякував за відкриту мову, яка вияснила справу з зовсім нової точки погляду. Дотепер він вірив, що ми жадаємо Русинско з політичних причин, а не бачив наших життєвих інтересів у цьому. Очевидно, він не може дати відразу відповіді, бо це треба перед тим обговорити з прези-дентом республіки, зі словацьким урядом та з іншими; про вислід він повідомить через посла Веттштайна. Він так само за те, що треба позбутися конечно всіх незгод і створити добрі сусідські взаємини. Він приймає до відома, що ми як компен- сату не можемо зробити територіяльних поступок, але й ціни не може дати, бо поки що не знає, чи вони продадуть Русинско.

Тут я знову перестеріг його, що тепер ще можуть дістати щось, пізніше ...нічого. Він питався, що скажуть німці. Я відповів, що з ними ми ще не говорили, бо це тільки тоді можемо робити, коли чеська сторона буде готова здійснювати справу. Потім я говорив з німецьким діловодом (шарже д’афер). Він не був захоплений нашим пляном, бо на його думку, Берлін і надалі стоїть на основах Віденського арбітражу. Суть і наслідки карстового процесу (пустинність в наслідок варварського вирубування лісів) він міг зрозуміти тільки після моїх довших пояснень. Я підкреслював йому, що маючи Русинско, ми не будемо перешкоджати німецьким транспортам, між іншими, це випливає уже з нашого братерства зброї з німцями. Він (німецький діловод) зголосить нашу пропозицію Берлінові.

Підсумок моїх вражень:
1. Хвальковський не відмовляється з самого початку (а ліміне).
2. Але боявся німців.
3. Німецькому діловодові ця справа не подобалася.
4. З цієї справи тільки тоді буде щось, коли зможемо швидко та сильно натиснути на Берлін.

В книжці д-ра Стерча докладно описані та проаналізовані події 1938-39 рр. щодо Карпатської України. Автор зупиняється і над подіями в 1918-1919 рр. та присвячує увагу розвиткові національно-політичних, культурних і економічних подій у Кар- натській Україні н рамках ЧСР. Автор мас псі передумови щоб вив'язатися із завдання, наміченого а його праці.

Петро Стерчо народився 1919 р., в селянській сім'ї, син Юрка Стерча й Олени з дому Молнар, в селі Кузьмині, на Мукачівщині. 1935р. записався до Торговельної академії в Мукачеві, де скристалізувався його характер і виробився світогляд. Від листопада 1938 р. працював стенографом у Відділі Преси та інформації при Президії влади в Хусті і належав до Карпатської Січі. В час виборів був уповноваженим Виборчої комісії в селі Вишня Визниця. В березні 1939р. із зброєю карпатського січовика відступив на Словаччину з іншими товаришами з Торговельної академії. В час Другої світової війни бував в Україні і був свідком, як німці безпощадно винищували українців на Холмщині, Грубешівщині та Заміщині. Докторат з економічних наук здобув по студіях агрономії, права та економічних наук 1949 р. в Українській економічній високій школі в Мюнхені. Докторат з філософії здобув у Нотр-Дейм університеті, Нотр-Дейм, Інд., в 1959 році. Тепер він професором політичної економії в Дрексел Інститут оф Технолоджі в Філаделфії.

З оцих біографічних даних бачимо, що автор був свідком і учасником подій 1938-1939 рр. в Карпатській Україні. При писанні своєї праці автор користався 21 збірником публічних документів, 25 творами, що користувались публічними документами, 8 статистичними творами, 85 джерельними матеріалами, 139 книжками, 14 брошурами, 2245 статтями та вістями і 9 неопублікованими джерелами.

Про Карпатську Україну писалося багато, зокрема про події 1938-1939. Деякі з цих публікацій крайньо ворожі, інші непоінформовані, деякі необ’єктивні. Тепер українське грома-дянство дістає в руки твір, що правдиво, докладно й науково подає історію Карпатської України в 1938-39 р. У зв’язку з цією працею маю тільки одне бажання, щоб українське громадянство подбало про публікацію англійської версії праці д-ра Петра Стерча.

В Стемфорді, 31-го грудня 1963 р.
Августин Штефан

Комментариев нет:

Отправить комментарий