Напередодні президентських виборів 2010 року В. Ющенко видав указ, про
святкування 28 жовтня «Дня визволення України від німецько-фашистських
загарбників». Отже, «Дня перемоги» виявилося недостатньо… Зрештою, можна
було б ці криваві «свята» на біді окупованої різними «визволителями»
України об'єднати з Днем пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій
в Україні та назвати, наприклад, як в Литві, Днем пам'яті, скорботи і
надії.
Нас роз’єднують навколо питання: чи несла радянська армія визволення Україні, чи була окупантом? Беззаперечним фактом є те, що втрати радянських «визволителів» у боях з німецькими «визволителями», зазвичай були значно більшими: 8 до 1. Московських рятувала лише значна перевага в «гарматному м’ясі», яке брали переважно з «визволених» українських земель. Наприклад, у Київському котлі німці захопили у полон 665 тис. військовополонених. Хто з них виявлявся місцевим, того, на прохання родичів, відпускали з полону. Таких виявилося близько 277 тисяч. Але прийшов інший «визволитель – старший брат», який негайно здійснив примусову «мобілізацію» місцевого населення
За наказом № 089 від 19.12.1942 р. військовим радам та командирам дивізій було дане право «необмеженого призиву» на військову службу людей на «звільнених від окупації територіях». Але «польові військкомати» (взвод солдат і 2-3 офіцери) діяли лише на території України. Вони вривалися до осель селян, хапали рослих дітей і підлітків (паспортів і дати народження не питали), а також дивом уцілілих чоловіків, навіть калік, хворих, сліпих і глухих, навіть глухонімих і під конвоєм гнали їх на війну. «Польові військкомати» були створені за пропозицією генерала Н. Ватутіна, якого так і називали «генерал-облава». Йому в Полтавській школі піхоти порадили замінити прізвище з Ватутя на «русскую» - Ватутін, «как более перспективную для военной карьеры». 29.02.1944 р. біля с. Смига на Рівненщині куля бійців УПА помстилася виродку за винищення українського народу: він заживо изгнив від поранення.
Перед форсуванням Дніпра в с. Требухів відбулося засідання Військової ради штабу фронту. Повстало питання в що одягнути новобранців і як їх хоч трішки навчити заряджати гвинтівку. «Маршал Победы », Г. Жуков розпорядився: «В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной загрядотряды! Дай им 300 тисяч автоматов – и от загрядотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года! Зачем, мы, друзья, здесь головы морочим. Нах…обмундировывать и вооружать отих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».
Новобранців-«хохлів» з мирного населення, часто дітей, без всякого військового вишколу, без амуніції, без плавучих засобів (іноді плащ-намет, набитий соломою, що потопав за декілька десятків метрів), без зброї (одна гвинтівка на п’ятьох, а ще пів цеглини у руку, для імітування гранати) погнали в холод на переправу Дніпра навпроти потужних фортифікаційних укріплень німців. Нещасних українців підганяв батальйон червонопиких від спирту уральців. Назад ніхто повернути не міг, бо там в окопах через кожні три кроки сиділи «смершевцы» з націленими українцям у спину кулеметами. Так за декілька годин, на честь «свята революції», було навмисне знищено безглуздою смертю 417 тисяч українців... Ополченців навіть не ставили на облік, адже більшість з них мала загинути зразу, а так – ніякої відповідальності за них, не треба видавати їм зброю, амуніцію, не треба возитися з пільгами для сімей загиблих… Безіменних «хохлов» навіть не було поховано, як військових, бо вони були одягнуті у цивільне. Їх ховало місцеве населення: хто де і як…
Німецькі ветерани розповідали про цю бойню: «Ми знали, що в радянській державі живе дуже багато людей, усіляких народів, але невже радянське командування сподівалося, що у нас не вистачить куль. Навіть нам було жаль цих підлітків. Коли бачили, що їх стадом женуть, без зброї, рука не піднімалась. А ті, хто сидів у кулеметів і вимушений був стріляти, старалися поцілити у ногі. Інші відпрошувалися від такої бойні, цієї страшної місії, ще інші сходили з розуму»...
Тепер достеменно відомо, що Київ готова були взяти з мінімальними втратами 60-та армія під командуванням генерала Івана Черняховського. Також на півноче-заході від Києва «нудилася від безділля» 60-тисячна армія Ковпака, яка цілком могла непомітно для німців навести переправи через Дніпро для величезної кількості бійців. Рокосовскій повідомив про це Сталіна, але той порадився з Жуковим, Хрущовим та Ватутіним. Вони категорично заперечили з-за шовіністичної зневаги до українців і гонитви за славою «визволителів Києва». Жуков так і заявив: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин! Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления» («Факти». 28.10.2011 р.).
417 тисяч українців, навмисне приречених «визволителями» до смерті на Дніпрі протягом лише кількох годин! Вони не увійшли до брехливої радянської статистики, щодо втрат України під час Другої світової війни. Українців оголосили зрадниками за те, що вони жили на окупованій німцями своїй землі. Всього «польовими військкоматами» було мобілізовано в України 900 тисяч непідготовлених і ненавчених воювати селян. Перед тим, як посилати їх на вірну смерть, політруки кричали до них: «Вы изменники и должны искупить свое предательство кровью. Оружие добудете в бою!». Неозброєних ополченців- українців («чорнобушлатників»), підлітків і дітей, гнали в атаку попереду фронту проти німецьких танків, щоб на їхніх смертях виявляти вогневі точки німців, щоб прокладали стежки на мінних полях тощо… Вони теж не увійшли до радянської статистики. А ще є мільйони мирного населення України, які загинули з вини окупантів, зокрема радянських, починаючи з розстрілів цього населення у 1939 р., дій їхніх партизан, військ НКВС та сотень диверсійних груп, які знищували населення, видаючи себе за ОУН – УПА. А ще є знищене поляками під патронатом радянських «визволителів» населення Холмщини і Підляшшя, є близько ста тисяч загиблих у війні з «визволителями» вояків ОУН - УПА тощо. Вони теж не увійшли до шовіністично-москвинської статистики - щоб «радянські визволителі» не виглядали бува перед світом бездарно-злочинними і щоб не виглядало, що перемога «СРСР» сталася, головне, за рахунок жертвах інших народів, особливо українського, який ще й чинив величезний спротив радянсько-москвинському «визволенню».
Справжнє визволення повинно нести не нові муки, а радість тому народу, котрий визволяють. А якби хтось захопив нашу сім'ю, а ще хтось визволяв би її, то чи згодилися б ми, щоб разом з бандитами було знищено і наших рідних? Яка ж доцільність є визволяти, коли мало хто лишається живим, не скаліченим і ненавидить того «визволителя», котрий брутально вбив не тільки бандитів, а і наших родичів, а потім ще й піддав репресіям тих вцілілих, кого «визволяв», їх господарство пограбував, а їх хату забрав собі та віддав ще комусь? Це хіба можна назвати визволенням? А якби нам особисто довелося визволяти своїх рідних, то хіба ми вбивали б їх, знущалися б над ними і грабували б їх?
Чи згадали б ми про ту військову «доцільність – необхідність», на яку посилаються шовіністи з москвинів, коли, як вони кажуть, «визволяли» українців, а насправді безжалісно використовували їх і знищували? Отже, «визволителями» їх називати не можна, а називають їх так зараз ті, хто є чи продажними виродками, чи чужинцями, які не ототожнюють себе з українською нацією і яким наш біль втрат та знущань не болить та ніколи боліти не буде. Серед них є найгірші представники москвинського народу, адже хіба він весь може бути заражений таким імперським колоніальним шовінізмом і зневагою до сусідніх народів? Шовіністи як тільки оббріхують нашу історію та героїв, досі обіймають високі посади в Україні, які спадково дістались їм від розваленої колоніальної радянської імперії, дивляться на людей, як на підручний матеріал і безправну прислугу, бояться втратити те, що мають, тому і каламутять, відволікають. А нам немає що втрачати, окрім рабства. Народе, проведи люстрацію над цими аморальними потворами, не став таких над собою, твій біль ніколи не болітиме їм, вони здатні лише на те, щоб завдавати болю. Забери від них усе «прихватизоване», захоплене та «пільгово»-отримане, що б вони не могли заховатися і на краю світу! Не втрачай часу: ти нині маєш державу, зроби її своїм надійним національним захистом. Обирай тільки націоналістів! Націоналізм – до влади!
Геть від будь якого керівництва в державі злодіїв-чужинців та їх прихвоснів, хто пропагує двомовність, не поважає героїв ОУН та УПА, хто явно і таємно працює на іноземні держави і не допускає українців господарювати в своїй хаті,
16.12.10 р. В. Путін заявив, що: «За статистикою, Друга світова війна була виграна, в основному, за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської федерації»; мовляв, небуло б України (та, виходить, й інших народів, які воювали проти Німеччини–авт.), «ми (РФ) все одно виграли б, бо ми – непереможні». Ця заява є черговим плювком шовініста в лице українцям. Він приховує жахливі злочини проти руського народу і, по всьому видно, здатний до нових.
Переважно на кістках українців, в москвинських таборах будувалися Норильськ, Тайшет, Інта, Ухта, Пєчора, Воркута, Беламорканал, безліч інших міст, поселень, виробничих об’єктів – «індустріальний ресурс РСФСР». Під кожною шпалою тоді побудованих залізниць у безмежних просторах тайги та тундри «закопано українця». Якби не науковий потенціал українців, особливо в танко та ракетобудуванні, якби не їх працьовитість, витривалість і відповідальність, їх героїзм, хліб, просто мільйони їх тіл, які шовіністи гнали попереду фронту, якби не географічна територія України, що прийняла на себе переважно всю руїну війни, то в якій тайзі і чи збереглися б взагалі залишки «Російської федерації», в котрій москвинські ЗМІ нарахували у 2006 році аж 10 млн. працездатних чоловіків? В заяві В. Путіна проглядає прихований підтекст, за котрим Московія, насправді, не мала союзників серед інших «республік СРСР», бо вона, як рабовласник, використовувала їх народи, гнала на війну, тобто воювала проти всіх, тож перемогла і Німеччину, і всі ті народи «союзних республік» за рахунок, звісно, переважно криваво-загарбницького «ресурсу російської федерації»… Тільки такий шовіністично – пихатий підтекст робить заяву В. Путіна мерзотно логічною.
Українці! Шовіністи зневажають нас за наші ж жертви, не визнають геноцид українців і нашої державності, разом з сіоністами шукають, як далі паразитувати за рахунок нашого життя, нашої крови, праці та землі. Доки обиратимемо їх та їх прихвоснів до влади в Україні?! Неукраїнський парламент не об’єднає і не захистить нас, а лише нищитиме нас далі! Націоналістів до влади!
=============================================================
Нас роз’єднують навколо питання: чи несла радянська армія визволення Україні, чи була окупантом? Беззаперечним фактом є те, що втрати радянських «визволителів» у боях з німецькими «визволителями», зазвичай були значно більшими: 8 до 1. Московських рятувала лише значна перевага в «гарматному м’ясі», яке брали переважно з «визволених» українських земель. Наприклад, у Київському котлі німці захопили у полон 665 тис. військовополонених. Хто з них виявлявся місцевим, того, на прохання родичів, відпускали з полону. Таких виявилося близько 277 тисяч. Але прийшов інший «визволитель – старший брат», який негайно здійснив примусову «мобілізацію» місцевого населення
За наказом № 089 від 19.12.1942 р. військовим радам та командирам дивізій було дане право «необмеженого призиву» на військову службу людей на «звільнених від окупації територіях». Але «польові військкомати» (взвод солдат і 2-3 офіцери) діяли лише на території України. Вони вривалися до осель селян, хапали рослих дітей і підлітків (паспортів і дати народження не питали), а також дивом уцілілих чоловіків, навіть калік, хворих, сліпих і глухих, навіть глухонімих і під конвоєм гнали їх на війну. «Польові військкомати» були створені за пропозицією генерала Н. Ватутіна, якого так і називали «генерал-облава». Йому в Полтавській школі піхоти порадили замінити прізвище з Ватутя на «русскую» - Ватутін, «как более перспективную для военной карьеры». 29.02.1944 р. біля с. Смига на Рівненщині куля бійців УПА помстилася виродку за винищення українського народу: він заживо изгнив від поранення.
Перед форсуванням Дніпра в с. Требухів відбулося засідання Військової ради штабу фронту. Повстало питання в що одягнути новобранців і як їх хоч трішки навчити заряджати гвинтівку. «Маршал Победы », Г. Жуков розпорядився: «В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной загрядотряды! Дай им 300 тисяч автоматов – и от загрядотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года! Зачем, мы, друзья, здесь головы морочим. Нах…обмундировывать и вооружать отих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».
Новобранців-«хохлів» з мирного населення, часто дітей, без всякого військового вишколу, без амуніції, без плавучих засобів (іноді плащ-намет, набитий соломою, що потопав за декілька десятків метрів), без зброї (одна гвинтівка на п’ятьох, а ще пів цеглини у руку, для імітування гранати) погнали в холод на переправу Дніпра навпроти потужних фортифікаційних укріплень німців. Нещасних українців підганяв батальйон червонопиких від спирту уральців. Назад ніхто повернути не міг, бо там в окопах через кожні три кроки сиділи «смершевцы» з націленими українцям у спину кулеметами. Так за декілька годин, на честь «свята революції», було навмисне знищено безглуздою смертю 417 тисяч українців... Ополченців навіть не ставили на облік, адже більшість з них мала загинути зразу, а так – ніякої відповідальності за них, не треба видавати їм зброю, амуніцію, не треба возитися з пільгами для сімей загиблих… Безіменних «хохлов» навіть не було поховано, як військових, бо вони були одягнуті у цивільне. Їх ховало місцеве населення: хто де і як…
Німецькі ветерани розповідали про цю бойню: «Ми знали, що в радянській державі живе дуже багато людей, усіляких народів, але невже радянське командування сподівалося, що у нас не вистачить куль. Навіть нам було жаль цих підлітків. Коли бачили, що їх стадом женуть, без зброї, рука не піднімалась. А ті, хто сидів у кулеметів і вимушений був стріляти, старалися поцілити у ногі. Інші відпрошувалися від такої бойні, цієї страшної місії, ще інші сходили з розуму»...
Тепер достеменно відомо, що Київ готова були взяти з мінімальними втратами 60-та армія під командуванням генерала Івана Черняховського. Також на півноче-заході від Києва «нудилася від безділля» 60-тисячна армія Ковпака, яка цілком могла непомітно для німців навести переправи через Дніпро для величезної кількості бійців. Рокосовскій повідомив про це Сталіна, але той порадився з Жуковим, Хрущовим та Ватутіним. Вони категорично заперечили з-за шовіністичної зневаги до українців і гонитви за славою «визволителів Києва». Жуков так і заявив: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин! Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления» («Факти». 28.10.2011 р.).
417 тисяч українців, навмисне приречених «визволителями» до смерті на Дніпрі протягом лише кількох годин! Вони не увійшли до брехливої радянської статистики, щодо втрат України під час Другої світової війни. Українців оголосили зрадниками за те, що вони жили на окупованій німцями своїй землі. Всього «польовими військкоматами» було мобілізовано в України 900 тисяч непідготовлених і ненавчених воювати селян. Перед тим, як посилати їх на вірну смерть, політруки кричали до них: «Вы изменники и должны искупить свое предательство кровью. Оружие добудете в бою!». Неозброєних ополченців- українців («чорнобушлатників»), підлітків і дітей, гнали в атаку попереду фронту проти німецьких танків, щоб на їхніх смертях виявляти вогневі точки німців, щоб прокладали стежки на мінних полях тощо… Вони теж не увійшли до радянської статистики. А ще є мільйони мирного населення України, які загинули з вини окупантів, зокрема радянських, починаючи з розстрілів цього населення у 1939 р., дій їхніх партизан, військ НКВС та сотень диверсійних груп, які знищували населення, видаючи себе за ОУН – УПА. А ще є знищене поляками під патронатом радянських «визволителів» населення Холмщини і Підляшшя, є близько ста тисяч загиблих у війні з «визволителями» вояків ОУН - УПА тощо. Вони теж не увійшли до шовіністично-москвинської статистики - щоб «радянські визволителі» не виглядали бува перед світом бездарно-злочинними і щоб не виглядало, що перемога «СРСР» сталася, головне, за рахунок жертвах інших народів, особливо українського, який ще й чинив величезний спротив радянсько-москвинському «визволенню».
Справжнє визволення повинно нести не нові муки, а радість тому народу, котрий визволяють. А якби хтось захопив нашу сім'ю, а ще хтось визволяв би її, то чи згодилися б ми, щоб разом з бандитами було знищено і наших рідних? Яка ж доцільність є визволяти, коли мало хто лишається живим, не скаліченим і ненавидить того «визволителя», котрий брутально вбив не тільки бандитів, а і наших родичів, а потім ще й піддав репресіям тих вцілілих, кого «визволяв», їх господарство пограбував, а їх хату забрав собі та віддав ще комусь? Це хіба можна назвати визволенням? А якби нам особисто довелося визволяти своїх рідних, то хіба ми вбивали б їх, знущалися б над ними і грабували б їх?
Чи згадали б ми про ту військову «доцільність – необхідність», на яку посилаються шовіністи з москвинів, коли, як вони кажуть, «визволяли» українців, а насправді безжалісно використовували їх і знищували? Отже, «визволителями» їх називати не можна, а називають їх так зараз ті, хто є чи продажними виродками, чи чужинцями, які не ототожнюють себе з українською нацією і яким наш біль втрат та знущань не болить та ніколи боліти не буде. Серед них є найгірші представники москвинського народу, адже хіба він весь може бути заражений таким імперським колоніальним шовінізмом і зневагою до сусідніх народів? Шовіністи як тільки оббріхують нашу історію та героїв, досі обіймають високі посади в Україні, які спадково дістались їм від розваленої колоніальної радянської імперії, дивляться на людей, як на підручний матеріал і безправну прислугу, бояться втратити те, що мають, тому і каламутять, відволікають. А нам немає що втрачати, окрім рабства. Народе, проведи люстрацію над цими аморальними потворами, не став таких над собою, твій біль ніколи не болітиме їм, вони здатні лише на те, щоб завдавати болю. Забери від них усе «прихватизоване», захоплене та «пільгово»-отримане, що б вони не могли заховатися і на краю світу! Не втрачай часу: ти нині маєш державу, зроби її своїм надійним національним захистом. Обирай тільки націоналістів! Націоналізм – до влади!
Геть від будь якого керівництва в державі злодіїв-чужинців та їх прихвоснів, хто пропагує двомовність, не поважає героїв ОУН та УПА, хто явно і таємно працює на іноземні держави і не допускає українців господарювати в своїй хаті,
16.12.10 р. В. Путін заявив, що: «За статистикою, Друга світова війна була виграна, в основному, за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської федерації»; мовляв, небуло б України (та, виходить, й інших народів, які воювали проти Німеччини–авт.), «ми (РФ) все одно виграли б, бо ми – непереможні». Ця заява є черговим плювком шовініста в лице українцям. Він приховує жахливі злочини проти руського народу і, по всьому видно, здатний до нових.
Переважно на кістках українців, в москвинських таборах будувалися Норильськ, Тайшет, Інта, Ухта, Пєчора, Воркута, Беламорканал, безліч інших міст, поселень, виробничих об’єктів – «індустріальний ресурс РСФСР». Під кожною шпалою тоді побудованих залізниць у безмежних просторах тайги та тундри «закопано українця». Якби не науковий потенціал українців, особливо в танко та ракетобудуванні, якби не їх працьовитість, витривалість і відповідальність, їх героїзм, хліб, просто мільйони їх тіл, які шовіністи гнали попереду фронту, якби не географічна територія України, що прийняла на себе переважно всю руїну війни, то в якій тайзі і чи збереглися б взагалі залишки «Російської федерації», в котрій москвинські ЗМІ нарахували у 2006 році аж 10 млн. працездатних чоловіків? В заяві В. Путіна проглядає прихований підтекст, за котрим Московія, насправді, не мала союзників серед інших «республік СРСР», бо вона, як рабовласник, використовувала їх народи, гнала на війну, тобто воювала проти всіх, тож перемогла і Німеччину, і всі ті народи «союзних республік» за рахунок, звісно, переважно криваво-загарбницького «ресурсу російської федерації»… Тільки такий шовіністично – пихатий підтекст робить заяву В. Путіна мерзотно логічною.
Українці! Шовіністи зневажають нас за наші ж жертви, не визнають геноцид українців і нашої державності, разом з сіоністами шукають, як далі паразитувати за рахунок нашого життя, нашої крови, праці та землі. Доки обиратимемо їх та їх прихвоснів до влади в Україні?! Неукраїнський парламент не об’єднає і не захистить нас, а лише нищитиме нас далі! Націоналістів до влади!
=============================================================
Петро Остапчук, священик, духівник Рівненського козацтва, голова Рівненської обласної громадської організації з проблем сім’ї, член Національної спілки журналістів України, винахідник, композитор, Рівне.
Обов'язково! Прочитайте це:
www.vox-populi.com.ua/rubriki/politika/nasznisuutmusimoborotisavtorostapcukpetro
Комментариев нет:
Отправить комментарий