перший розділ САМОВИЗНАЧЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ

УВАГА! Якщо Ви бачите орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть CTRL+ENTER                   Система Orphus

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ.    

САМОВИЗНАЧЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ

Українська Національна Революція, по упадку російського царату, на Осередніх і Східних Землях України сколихнула й українців Західних Українських Земель, що були в рамках Австро-Угорської монархії.
І закарпатські українці з запалом кинулися до державного будівництва. Приявність у містах і селах Закарпаття Україн­ських Січових Стрільців та інших українських військових з’єднань прискорила пробудження національної свідомости насе­лення. По розвалі Австро-Угорщини українці Закарпаття спонтанно почали організуватися в своїх народніх радах, починаючи від Старої Любовні, Пряшева, через Ужгород, Мукачів, Сваляву зж до Хусту й Сиготу. Народні Ради в Старій Любовні, Сваляві й Сиготі від самого початку стали на позиціях єдности Закар­паття з Українською Державою.
Згідність цих позицій із волею всього населення Карпат­ської України потверджено на Всенародних Зборах делегатів від міст і сіл усього Закарпаття, що відбулися 21 січня 1919 року в Хусті, на яких 420 делегатів (вибрано від 1000 душ одного делегата) однодушно проголосили злуку всього Закар­паття, включно з Пряшівщиною, з Українською Соборною Державою.
Це сталося напередодні проголошення славного Акту Со­борности з дня 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві. Закарпаття вже було тут репрезентоване своєю твердою волею.
Так українці Закарпаття, як і вся Україна, стали на ділі застосовувати Вільсонів принцип про самовизначення народів, у якому між іншим говориться:
«...національні аспірації мусять бути респектовані; зго­да народу на приналежність до держави, як також визнання ним влади, щоб вона мала право ним правити, є конечне. Право на самовизначення це не тільки фраза!» *1)
Та, на жаль, на долі Закарпаття заважили на дальші два десятиліття інші фактори. Насамперед програні визвольні зма­гання України. Але й не малу ролю відограли міжнародні чин­ники. Дотеперішнє становище, мовляв, Карпатська Україна прилучилася добровільно до Чехословаччини, на автономних правах, мусить бути зревідоване. Про це говорять факти. На­самперед треба ствердити, що закарпатські українці, по програ­них визвольних змаганнях України, вибрали ЧСР тільки як менше зло в порівнянні з Мадярщиною та Румунією, як на той час одинокі виходи. Але це сталося — і це мусимо підкреслю­вати — під зовнішнім тиском, а не зі щирої волі народу *2).
----------------------------------------
1)  
W. Е. Rappard, “Minorities and the League”, International Conciliation, Sept. 1926, № 22, p. 330.
2) Гляди́: Д-р Петро Стерчо, "До питання прилучення Закарпаття до України"


АКЦІЯ АМЕРИКАНСЬКИХ РУСИНІВ

    Другим важливим чинником, що вирішив долю включення Закарпаття в рамки ЧСР, як автономної і зфедерованої країни, це була постава американських русинів, що нараховують біля півмільйота й прибули до ЗДА за часів страшного мадярського всестороннього утиску, зокрема на переломі 19-го й 20-го сторіч. Провідник чеського визвольного руху, а пізніше президент- визвольник, проф. Тома Ґ. Масарик, нав’язав контакт із провідником американських русинів, д-ром Григорієм Жатковичем, тодішнім головою Народної Ради Американських Русинів і пізніше першим губернатором автономної Підкарпатської Русі, й переконав його, а мабуть вже вони спільно переконали відтак американських русинів, які на своїх Зборах у Скрентоні, дня 19 листопада 1918 р., вирішили включити ціле Закарпаття, включно із частинно змадяризованими і частинно вже зісловакі- зованими жупами, а саме: Спішською, Шаришською, Земплин- ською, Абауй, Ґомор, Боршодь, Ужгородською, Угочською, Бе- режською і Мараморошською, — як одну національну цілість — на автономних правах до ЧСР *3).
    Хочемо підкреслити, що і серед американських русинів уже тоді було бажання злуки Закарпаття з Україною. Це бачимо з висліду голосування в тій справі, на Скрентонському Конгресі, який вийшов слідуючо: з 1089 усіх делегатів — 732 голосували за ЧСР, 310 — за Україну, 28 за самостійну державу самого Закарпаття, 10 за Росію, 9 за Мадярщину і 1 за Галичину *4). Коли врахувати всі попередні намагання усякої масти "покровителів” тримати наших закарпатців в Америці якнайдалі від пізнання того "хто вони й чиї діти”, а в краю ще й "ким і защо закуті”, то треба визнати, що 310 голосів за злуку з Україною — це поважна кількість. Тимбільше, що тут треба врахувати й той факт, що верхівка американських русинів була вже в доброму контакті з проф. Т. Ґ. Масариком і, маючи різні, навіть особисті, вигоди на оці, вела всюди агітацію за злукою з ЧСР. Тут треба підкреслити ще й той важливий факт, що москалі прикладали дуже багато зусиль, щоб баламутити народ москвофільством, однак вражає низька кількість за Росією відданих голосів. Київ, Золотоверхий Київ, Святий Київ, присвічував американським русинам так як і карпатським українцям у краю.
    На маргінесі дозволю собі зауважити, що під час моєї розмови з д-ром Григорієм Жатковичем, навесні 1950 року, в Пітсбурзі, Па., бувший перший губернатор автономної Підкарпатської Руси дуже мило згадував ті часи й висловлював свій жаль, що йому не вдалося зреалізувати тих плянів, що їх він мав супроти населення: покращати його культурний, економічний стан і поставити Закарпаття політично на відповідному рівні. Д-р Г. Жаткович виразно підкреслив[ що зрезигнував був із посту губернатора на знак протесту проти відсування чехами реалізації автономії країни. Рівночасно заявив він мені, що кожній культурній людині ясно, що з етнографічної точки погляду Закарпаття українське і висловлював жаль із приводу колишньої ’’мовної", а з того випливаючої і політичної внутрішньої боротьби. Одночасно заявив він, що, з огляду на свій вік, не бере активної участи і, мабуть, в майбутньому також вже не братиме участи у політичній боротьбі Закарпаття, за його місце під сонцем.
--------------------------------------------------
3) М. Yuhasz, Sr., Wilson’s Principles in Czechoslovak Practice, Homestead, Pa., 1929, p. 46. — (В дальшому цит. — Югас).
4) А. Штефан, Карпатський березень, Бриджпорт, 1950, стор. 3.

СПРАВА ЗАКАРПАТТЯ НА МИРОВІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ


    На Мировій Конференції в Парижі після першої світової війни справу прилучення Карпатської України до ЧСР реферував д-р Е. Бенеш, близький співробітник Т. Ґ. Масарика. Було це 5 лютого 1919 р. в приміщеннях французького міністра закордонних справ у Ке д’Орсе, в приявності пп. президента Вільсона й Лансінґа від ЗДА, Ллойд Джорджа й Балфора від Великобританії, Клемансо, Пішон, Дутаста й Бертолда від Франції, Орландо й Сонніно від Італії та Макіно й Матсуї — делегатів від Японії. Реферуючи справу Закарпаття, Бенеш підкреслив, що
     "...Русини на південь від Карпат — це гой самий народ, що й русини у Східній Галичині, від яких вони були відділені Карпатськими горами" *6).
     Засадничо справу полагоджено негайно, бо Бенеш покликувався на піддержку американських русинів, й передано її до підкомісії для устійнення кордонів поміж Мадярщиною і Карпатською Україною, які затверджено 8 травня 1919 р. Устійнення кордону поміж Карпатською Україною і Словаччиною доручено представникам цих народів. На жаль, її ніколи не полагоджено.
     17 травня 1919 р. д-р Е. Бенеш предложив основні пункти автономних прав Закарпаття *6), які окрема комісія відтак реферувала вже 20 травня *7), а 23 травня, на поспіх, прийнято одноголосно пункти 10-13 Сен-Жерменського договору, що його відтак підписано 10 вересня 1919 року. Треба відмітити, що американський представник, Лансінґ, домагався для Закарпаття права вносити скаргу до Ліґи Націй у випадку непорозуміння між автономним урядом і урядом ЧСР. Французький дипломат. Ля Рош, апелював, щоб чимскоріше прийняти постанови відносно Закарпаття, бо
’’...Українська делегація в Парижі вже висловила домагання відносно території угорських русинів’’ *8).
     Наша преса часто покликувалася в минулому на Сен-Жерменський договір, тому гадаю, що ті уступи, що відносяться до автономії Закарпаття, цікавитимуть читача. Дослівний текст їх такий:
       Артикул 10. Чехо-Словаччина зобов’язується укон- ституувати Підкарпатську Русь (в оригіналі "територію русинів на південь від Карпат” — прим. П. С.) у границях, визначених Головними Альянтами та Засоціованими Державами, як автономну одиницю в рамках Чехо-Словацької держави, із найвищим степенем самоуправи, який тільки можливий при збереженні єдности Чехо-Словацької держави.    Артикул 11. Підкарпатська Русь має мати власний Сойм. До компетенцій Сойму належить уся законодавча влада у справах локальної адміністрації, і в інших справах, що їх закони Чехо-Словацької держави йому приділять. Губернатор Підкарпатської Русії має бути назначуваний Президентом Чехо-Словацької Республіки, а має бути відповідальний перед Соймом Підкарпатської Руси.
    Артикул 12. Чехо-Словаччина зобов’язується підбирати адміністрацій них урядників у Підкарпатській Русі в міру можливостей із місцевого населення.
    Артикул 13. Чехо-Словаччина гарантує Підкарпатській Русі відповідне представництво в Законодавчому Згромадженні Чехо-Словацької Республіки, яке вибиратиметься на підставі Конституції Чехо-Словацької Республіки. Ті посли не будуть мати права рішати в Чехо-Словацькому Парляменті в тих справах, що належать до компетенцій Сойму Підкарпатської Русі *9).
     У доповненні до цього, треба додати, що т. зв. Генеральний Статут для Підкарпатської Руси, ч. 26336, 1919, в частині IV, уступ 6, говорить, що
    "Вибори членів до Сойму Підкарпатської Руси відбудуться найдалі до 90 днів від дня виборів до загального Народного Згромадження Чехо-Словацької Республіки" *10).
     Так міжнародно-правно оформлена й міжнародними договорами забезпечена Карпатська Україна ("Руська Країна” — встановлена мадярами в 1918 р., Рутенія, або "територія русинів на південь від Карпат” — як вживано офіційно в Сен-Жерменському договорі, "Підкарпатська Русь” — як вживано в конституції Чехо-Словацької Республіки — пояснення П. С.) опинилася в рамках Чехо-Словаччини, як цілковито автономна, отже сфедерована країна, держава. Але, як пізніше виявилося, на жаль, обіцянки проф. Т. Ґ. Масарика й д-ра Едварда Бенеша залишилися тільки обіцянками, ці міжнародно-правні й конституційні постанови залишилися тільки на папері, а "братржі" чехи стали грати ролю "старшого" й "культурнішого" "слован- скего братра”, й фактично, почувши силу в руках, стали на шлях для них самих згубного централізму, а навіть імперіялізму.
    Боротьба карпатських українців за реалізацію забезпечених міжнародними договорами прав для Карпатської України в рамках ЧСР, яка цю реалізацію з метою користі для чехів відсувала, розпочалася майже з самого початку, вже в 1919-20 рр.
-----------------------------------------------------------------   
5) Stephen Czakо́, D.L., How the Hungarian Problem Was Created? Budapest, 1934, p. 31.
6) Гляди́: Додаток ч. III.
7) Гляди́: Додаток ч. IІІa.
8) Francis Deak, Hungary at the Paris Peacе Conference, New York, 1942, p. 453. — (В дальшому — Deak).
9) Dеаk, р. 453.
10) Югас, стор. 40.

Комментариев нет:

Отправить комментарий