тертій розділ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

УВАГА! Якщо Ви бачите орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть CTRL+ENTER                   Система Orphus

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

    "Перша Влада Підкарпатської Держави на своїй території”, як сповіщала "Нова Свобода” з 14 жовтня 1938 р., входила в дію у важкі часи й у дуже скомплікованій внутрішній та зовнішній ситуації. Про зовнішню ситуацію буде мова в черговій частині цієї праці, а тепер тільки хочемо ствердити факт, що Мадярщина й Польща, піддержувані Італією, домагалися включення території Словаччини та Карпатської України в рамки "Корони Св. Стефана”, тобто претенсійної Мадярщини. Сьогодні ясно, що Польща була навіть більше заінтересована т. зв. спільним кордоном із Мадярщиною, ніж сама Мадярщина, до якої мали бути включені ті території. Це з огляду на всеукраїнське питання, якого частиною було й надалі залишається й вирішення долі Карпатської України. Саме й галицькі українці посилили свої визвольні дії, і то так ОУН у підпіллі, як і пар- ляментаристи, на чолі з лідером УНДО, Василем Мудрим, який став домагатися самоуправи для Західніх Українських Земель. Мюнхенська конференція, що вирішила питання Судетів на базі етнографічного принципу, давала для цього добрі основи й українцям не тільки в ЧСР, але й під Польщею та Румунією. Ось, чому польський міністер закордонних справ, Юзеф Бек, поспішив також до Букарешту, де, однак, зустрів холодне прийняття.
    Внутрішнє положення було складне з двох причин, а саме: на чолі уряд>- став Андрій Бродій, до якого народні маси цілком оправдано не мали ані найменшого довір’я. Він уже у своїй першій промові, по приїзді з Праги до Ужгороду, заявив,' що буде старатися "завести розбурханий корабель до тихоі пристані”, а тишком-иишком уже вів переговори з мадярами про переведення плебісциту на Закарпатті, запевняючи їх, що під його кермою той плебісцит вийде на користь Мадярщини. Бродій не мав відваги говорити про це відкрито, бо з цілого складу уряду тільки д-р С. Фенцик поділяв його бажання, тоді як інші члени уряду, включно з д-ром Едмундом Бачинським і д-ром Іваном Пєщаком — москвофілами, але не мадяронами — були рішуче проти включення Карпатської України до Ма- дярщини, на яких би то умовах не було.
    Інший факт, що утруднював працю уряду внутрі країни — це небувала активізація мадярських терористів з півдня, а польських — з півночі. Мадярські терористи, прислані з Мадяр- іцини, знаходили вірних і відданих спільників у місцевих мадярах, що осіли ще за давнього мадярського панування зокрема в містах, як також у фенциківсько-бродіївських ”чорнорубаш- никах”. Ці останні спочатку не виступали надто відкрито, тобто робили так як їхні провідники, приховано. Але під кінець жовтня стали виступати цілком відкрито.
    Уже навесні 1938 р. в мадярських урядових колах виринула думка створити спеціяльні терористичні відділи для піднимання заворушення в Карпатській Україні й Словаччині. Головними промоторами цієї авантюри були: Міклош Козма, міністер внутрішніх справ в уряді Ґембеша й пізніший комісар окупованої мадярами Карпатської України, Іван Гейяш, оди>н з командирів секельської дивізії, та Бейла Шомоді, особистий адвокат дружини регента, пані Горті. В липні 1938 року розвинено акцію на всю пару, а для вибілювання уряду, мовляв, він «є має нічого спільного з цими відділами, названо їх згірдливо ”рондьош ґардою”, тобто гвардією обідранців. Зв’язковим до самого прем’єра, Бейли Імреді, був Козма, а зв’язковим до міністра оборони був генерал Г. Гомлок.
    Мадярський посол у Римі, барон Ф. Віллані, вже 22 вересня 1938 року поінформував італійського міністра закордонних справ, графа Ґалеацца Чіяна, що вже стоїть напоготові двадцять батальйонів цих терористів, з яких 4.000 включено до армії. В часі кризи Чехо-Словаччини в кінці вересня й на початку жовтня цих обідранців сконцентровано,при кордонах, а на особистий наказ прем’єра Імреді перші відділи в силі вісім соток увірвалися в Карпатську Україну, а двісті на терен Словаччини. Ці терористи були в цивільних одягах, першорядно озброєні, а їх завданням було вести всіми засобами пропаганду за злуку з Мадярщиною, деморалізувати місцеве населення й чехо-словацьку армію та спільно з польськими терористичними відділами з півночі провадити терористичні акції проти місцевого населення та українських політичних і культурних провідників. Під кермою самого шефа мадярської преси, Іштвана Антала, споруджено радіовисильню зараз при кордоні, яка аж до кривавих березневих подій вела промадярську пропаганду. Крім того, з будапештської радіовисильні таку саму акцію вів Бонкало.
    Перший терористичний акт виконали ці голодранці, нападаючи на станцію Беня та на потяг ч. 1108, в якому стероризували й ограбили подорожніх. Вслід за цим, мадярські радіовисильні подали, що це місцеві повстанці ведуть акцію за злуку з Мадярщиною... В найближчих днях, сторожа охорони держави зловила біля 350 цих терористів, які, проти наказу, не зажили вбивчої капсулі, даної їм на такий випадок. Трактовано їх дуже лагідно, зокрема після інтервенції графа Чіяно в Празі, на прохання барона Віллані.
    Мадярські терористичні відділи не припинили своїх кривавих акцій аж до осягнення своєї мети в березні 1939 року. Згадаємо бодай кілька нападів: Вже 12 жовтня напали кордон біля Мужійова в силі біля 300 людей, в боротьбі проти яких згинув Андрій Риґан із Дубринич і ще трьох українців, як також один залізничник і один вояк. Зареєстровано багато інших нападів, між іншими зараз після віддачі Чіяном і Ріббен- тропом Ужгороду й Мукачева, перейшли кордон біля Барка- сова, а 13 грудня стероризували Чорний Потік, як також намагалися стероризувати село Довге біля Середнього, 17 грудня 1938  року. Тут повторили вони напад на саме Різдво, 7 січня 1939  року. Найбільше розголосу, однак, набрала сутичка на сам Свят-Вечір, спровокована мадярами нападом на Підмана- стир. Відділи Оборони Держави, зложені переважно з українців на цьому відтинку, дали не тільки відсіч, але й своїми танками проїхалися вулицями міста Мукачева. У протестаційній ноті мадярському урядові, що його передав празький уряд у зв’язку з цим інцидентом, стверджено, що від початку листопада мадярські терористи 18 разів поважніше нарушили спокій місцевого населення прикордонних громад.
    З півночі, Польща не тільки сконцентрувала кілька дивізій війська на карпато-українському кордоні, але й також зорганізувала свої терористичні відділи, які співдіяли з мадярами, згідно з домовою полковника Юзефа Бека, польського міністра закордонних справ, із бароном Ф. Віллані графом Чіяно під час Бекових відвідин у Римі. Вони були керовані з Осмолоді в Галичині. Жертвами їхнього терору були зокрема село Торунь, Синєвір, Нижні Верецьки, Нижнє Студене й інші громади Верховини.
    Тимчасом поляки надсилали поруч озброєних терористів, що зривали мости, нападали на провідних громадян прикордонної полоси і т. п., також добре прихований провокаторів у важливіші центри народного життя. Це були люди, що говорили поправною українською мовою, а часто були навіть добре обізнані з українськими справами. Вже в половині жовтня вдалося було викрити, зокрема членам УНОборони, кількох таких провокаторів, а між ними і якогось Валюха, що спочатку жив у Мукачеві; а відтак в Ужгороді.
    Не дивлячись на те, так патріотично наставлені члени уряду, як і увесь національний актив кинувся до праці, до державного будівництва. Тоді, коли в столиці нової держави на європейському суходолі, Ужгороді, у 6-поверховому будинку, вибудованому для приміщення Карпато-Українського парляменту, йшла гарячкова праця над розробкою плянів організації державного життя, у прикордонному місті Словаччини, Комарно, вже 9 жовтня розпочато переговори між словаками і карпатськими українцями з одного, а мадярами з другого боку у справі полагодження проблеми мадярської національної меншини в Карпатській Україні та Словаччині. Карпато- українську делегацію очолював д-р Іван Парканій, міністер для справ Карпатської України у центральному уряді ще перед створенням автономного карпатоукраїнського уряду, а до неї входили сенатор д-р Едмунд Бачинський і бувший посол, шкільний інспектор Юлій Гуснай, член Президії Першої Центральної Української Народної Ради, а словацьку сам прем’єр Словаччини, о. Йозеф Тісо. Карпатоукраїнська делегація успішно боронила інтереси неподільности території країни й аж до Віденського арбітражу не відступила Мадярщині ”ні п’яди землі”.
    Але мадяроно-москвофільські міністри, замість взятися до праці над розбудовою країни, почали займатися всякими інтригами та іншими чорними ділами. І так, д-р С. Фенцик поставив справу устійнення дефінітивного кордону поміж Карпатською Україною і Словаччиною в такій гострій формі, що ставало ясно, що йдеться про виразну провокацію, що йдеться про те, щоб штучно створити ворожнечу поміж словацьким народом, який тільки що також визволився з-під чеського утиску, та карпатськими українцями.
    Терористичні групи посилюють свої дії, щоб викликати неспокій у молодій державі. На перші дні державности Карпатської України припадають перші жертви ворожого терору, це гинуть: Юрко Купчик у Королеві над Тисою, Михайло Цанько в Севлюші та Андрій Риґан з Дубринич. Поліційним частинам приходять на поміч відділи Української Національної' Оборони, зокрема в містах Ужгороді та Мукачеві, де не завжди можна було покладатися на поліцію, яка ще мала у своїх рядах різношерстний елемент. І так, у тому часі, студенти Мукачівської Торговельної Академії, як також і молодь інших шкіл і міст, вдень виконувала свої шкільні обов’язки, а вночі повнила охоронну службу. Пригадую, яке в мене було почуття, коли я вперше дістав у руки ’’бельгійця” і з ним мав завдання стерегти будинок Учительської Громади, де відбувалося засідання провідних громадян Мукачівщини й де саме кілька днів тому був виконаний напад вночі мадярськими терористами. Мої товариші Федір Ґабрин, Юрко Шелепа і ін. виявилися вже спеціялістами в орудуванні "бельгійцем” і вони дали мені перший вишкіл вже під час самої "заправи”.
    Для ілюстрації бродіївської підривної роботи в час його прем’єрства наведу ще один дуже дрібний, але характеристичний випадок. 6 один із тих бурхиливих жовтневих днів довелося мені з моїм добрим приятелем і односельчанином, Василем Гедьом; виконати чергову поїздку в рідне село, Кузьмино, яких 25 кілометрів віддаленого так від Мукачева, як і від Ужгороду. Наша поїздка була призначена в інформаційних цілях. Нашим завданням було завезти літературу й поінформувати селян про політичну ситуацію, як також підготовити участь селянства у масовій маніфестації, що готувалася на неділю ЗО жовтня 1938 року в Мукачеві, на знак піддержки Карпато-Українського уряду і проти мадярсько-польських зазіхань. Ми з запалом виконували свої обов’язки, а населення сприймало нас надзвичайно щиро. Тоді греко-католицький священик, о. Іван Скиба, колишній капітан мадярської армії, який і впродовж двадцяти років не визбувся обожания усього мадярського та погорди до всього народнього, розпочав протиакцію. Коли це йому не вдавалося, рішив погрозами осягнути мету. З такою погрозою звернувся був навіть до мого покійного вже Батька, який його відправив дуже лагідними словами: ”Мої сини свому народові зла не бажають. Учителі їхні завжди були з нашим народом, завжди обороняли щиро права русинів. Вони боряться за правду й вони переможуть, бо з ними Бог і люди”. На жаль, таких панотців було в нас у той час ще чимало...
    Та збанок тільки до часу носить воду... Як нас поінформував уже тут, у ЗДА, д-р Фаєрабенд, тодішній міністер справедливости центрального празького уряду, йому були відомі всі чорні ходи Андрія Бродія та його кумпанії. Празькому урядові було відомо, що Бродій діставав гроші з Будапешту й підготовляв зраду свого народу, підготовляв повернути його знову в мадярську неволю, на зневагу. Дня 27 жовтня під час побуту Бродія в Празі, д-р Фаєрабенд, міністер справедливости, дав наказ арештувати його під закидом державної зради й служби Мадярщині за гроші. Під час обшуків у приватному помешканні Андрія Бродія в Празі знайдено пів мільйона мадярських ленґе, а крім того листа від регента М&дярщини, Миколи Горті, в якому була обіцянка надати Бродіеві шляхетський титул, якщо він успішно переведе справу включення Карпатської України в рамки Мадярщини. Того ж дня вся влада пішла у відставку, а новий уряд, що був негайно сформований, очолив справжній провідник карпатських українців, о. Августин Волошин. До його уряду ввійшли міністрами Юліян Ревай і д-р Едмунд Бачиїнський.
     З цього приводу Українська Народна Рада видала заклик до народу такого змісту®*):
/ —-
     Український Народе Підкарпаття!
    Події останніх днів тривогою наповнили наші серця. Наші вороги хотіли край наш розшматувати, наложити на нас знову ярмо неволі. Зрадники та плачені слуги наших ворогів сіяли між народом розбрат і незгоду. Старалися нарушити спокій і викликати замішання.
    Та Боже Провидіння не допустило до цього. Правда наша ще не вмерла, не загинула. По краю рознеслася радісна вістка, що влада Підкарпаття передана до рук людей, які «є лише що походять з того народу, але які ніколи його не зрадили, ніколи не служили чужим, а все своє життя й працю присвятили свому народові.
    Доля нашого народу на Підкарпатті передана до рук Батька нашого національного відродження о. Августина Волошина.
    Августин Волошин став предсідником міністрів ново- іменованої влади. Дальшими міністрами є: Юліян Ревай і д-р Ед. Бачинський.
    Ми всі повинні відкинути свої особисті справи й розрахунки та з усіх сил іти на поміч нашій владі! Кожний українець-русин, мужчина, жінка, старий чи молодий, повинен приступити до будови нашої молодої держави.
    Брати й Сестри! Всі до праці! Помагайте собі й Бог нам допоможе!
Українська Народна Рада
     Створення українського уряду на чолі з о. А. Волошином викликало по всьому Закарпатті небувалий ентузіязм. У всіх більших місцевостях Закарпаття відбуваються маніфестації  відданости й вірности своїй влад). Ще того самого дня формується спонтанно величава тисячолюдна маніфестація в Ужгороді, покритому морем синьо-жовтих прапорів. Пластова, селянська, робітнича, студентська молодь гордо проходить вулицями рідної столиці, з небувалим дотепер почуттям осягнення мети. З балкону Народного Дому "Просвіта” промовляють визначні борці за політичні права народу: Августин Штефан, Федір Ревай і Степан Росоха. Останній промовець між іншим у своїй промові сказав:
     "День 8 жовтня не приніс нам бажаних успіхів, але сьогоднішній день є справді історичним, бо він дав нам свою українську владу. Це є вже сповнення першого кроку до наших далекосяглих мрій... На нашу етнографічну землю вступлять мадяри лише через наші трупи”35).
     Українські маніфестації в менших центрах усього Закарпаття проходили в неділю ЗО жовтня 1938 року, без найменших сутичок, у надзвичайно піднесеному настрою. Дещо інша ситуація витворилася у більших містах, Ужгороді та Мукачеві, де поміж різнонаціональним елементом і за мурами міст легше було сховатися присланим Мадярщиною терористам. Мадяри, бачучи в тій хвилині безвиглядність їхніх домагань всього Закарпаття і Словаччини, рішили бодай тимчасово змінити тактику й заговорити про етнографічний принцип, користуючися нереальними статистичними даними переписів населення ще за їхнього панування, в яких вони виказували фальшиву більшість мадярської національної групи в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Українське населення гостро протестувало проти мадярських домагань цих історичних міст українських князів Лаборця і Коріятовича. На знак протесту були влаштовані ці маніфестації, останні вільні українські публичні виступи аж дотепер.
     Як в Ужгороді, так і в Мукачеві з огляду на рішучість мадярських терористів і їхніх помічників бродіївців і фенци- ківців, ситуація була сильно напружена. Насамперед, терористи обставили передміські дороги й намовляли до повороту додому, а то й тероризували менші групи українських селян, що приїздили возами до міст, щоб виявити свою солідарність з українською владою і її піддержати, щоб не допустити їх до міста. В Ужгороді дійшло до досить поважної сутички між ворожими терористами і групою маніфестантів, що приїхала поїздом під кермою сл. п. сотника Івана Романченка, братів Кедюличів і ін. з цілої Березнянщнни та Перечинщини. Навіть поважному громадянинові, що очолював Березнянщину, професорові Якову Голоті, доводилося брати активну участь в обороні безборонних дівчат і дітей, що прибули масово в національних строях, і на яких накинулися терористи насамперед. Наші хлопці з УНОборони, зокрема гімназисти й семінаристи, здавали тут перший іспит утримування порядку в своїй державі. Великою допомогою для них були озброєні групи українців із чехословацької армії, під кермою Яремчука, Мигалини і ін.
    Здисципліновані й рішучі маси маніфестантів прибули під Народний Дім "Просвіти”. Дооколичні села, Дравці, Баранинці, Горяни, Доманинці і багато інших прибули майже поголовно. Іван Романченко із своєю з’єднаною оркестрою підтриму- ьав бойовий настрій. Всі промови пересилано через радіо й до найдальших закутин Закарпаття, як також до українців закордоном. Д-р Володимир Комаринський і Василь Ґренджа-Донський були головними аранжерами маніфестації, яка на місці пройшла у повному порядку й у надзвичайно піднесеному настрою. Крім прем’єра о. А. Волошина, який у своїй промові заявив, що карпатські українці бажають жити в згоді з усіма сусідами, але своїх відвічних земель не відступлять (скандування: "Підкарпаття не дамо!”) мадярам, головним промовцем був Федір Ревай, як також виступали з промовами: д-р Ґалаґан від української еміграції в Празі, від празьких студентів Криванич, від Тячівщини п. Маснюк, за Гуцульщину промовляв Е. Поляк, за Перечинщину — Добей, за Березнянщину — п. Шелепець, а від Пласту — Козичар.
    Подібно вели себе мадярські агенти в Мукачеві. Вся підготовка, що її душею був меткий і всеціло відданий справі інж. Леонід Романюк, проходила в повному порядку на місці, коли не врахувати інцидентів на дорогах, які, до речі, не мали такого різкого характеру, як в Ужгороді. Можливо це й тому, що Мукачів скорше сподівався мадярського виступу, ніж Ужгород, і був приготований на все. Маніфестаційний похід, що сформувався на площі біля Суспільної Асекурівні, пройшов головними вулицями в повному порядку, без найменшого інциденту аж поки не проходив попри будинок гімназії, греко-католицької церкви й горожанської школи, наближаючися вже до своєї мети — подвір’я й будинку кіна "Скала”. За мурами, що огороджують церковну площу, зібралися мадярські та про-мадярські агенти, на чолі з С. Фенциком, й почали вигукувати на маніфестантів, очолюваних відділом дівчат шкільного віку в національних строях. Правда, члени УНОборони йшли по боках. На цих дівчат і відділи пластових новачат мадяри й мадярони почали кидати камінням. Але поява кількох танків на вулицях міста негайно розігнала пучистів без одного вистрілу.
    У залі кіна ’’Скала”, яка помістила в собі тільки малу частину маніфестантів, промовляли: міністер Юліян Ревай, проф. Августин Штефан, селянин Іван Ґрига й ін. Промови пересилано через радіо, а для маніфестантів, що не помістилися в залі й заповнили велику площу кіна "Скала”, хоронену мурами довколишніх домів, передавано через голосники. Промови переривано гучними оплесками, а зокрема скандуванням різних гасел, як от ”Ні мадярам, ні полякам Закарпаття не дамо!” або "Наш веселий гомін — спів хай несеться в Київ, Львів!” Зокрема селянин Іван Ґриґа припав був до сердець нашим селянам з Великих Лучок, Підгорян, Підгородку, Кальника, Кузьмина, Давидкова, Чинадьова і багатьох інших, а навіть із Скотарського, Волівця. Його сірак, у якому цей великий патріот із Верецьких виступав поруч із міністром Юліяном Реваєм і проф. Августином Штефаном, що були одягнені у темні одяги, прийняті для публичних виступів державними мужами Західньої Европи, говорив ясно і недвозначно селянам, що українська народна влада раз на завжди зірвала з дотеперішньою практикою окупантів, практикою здирства і погорди до селянства. Тому наші селяни спонтанно окликували "Хай живе наша влада!”, ”Хай живе Батько Волошин”...
   
    ----------------------------------------------------
34) Нова Свобода, Ужгород, 28 жовтня 1938.
35) Нова Свобода, 28 жовтня 1938.

ВТРАТА УЖГОРОДУ І МУКАЧЕВА

    Не дивлячись на загальне признання права самовизначення народів, "право сильнішого” на ділі стало дійсністю. Залишається фактом, що мимо природнього права українського народу на вільне національно-державне життя, мимо великого бажання бути господарем на власній землі, мимо рік пролитої української крови за реалізацію права самовизначення України, це право, на яке покликувалися поляки, мадяри, чехи, німці та ін. державні народи, відмовлено українцям. Польща, — що домагалася права самовизначення для 76.230 поляків у Заользі (околиці Фриштат, Богумін, Тешін, Яблунков — у ЧСР), щоб, крім поневолення понад 7 мільйонів українців Західньої України, поневолити в тій самій території Заользя 120.639 чехів36), не враховуючи тут живучих німців і ін. Мадяр- щина, покликуючися на право самовизначення народів, домагалася права поневолити біля 3 мільйонів словаків, щоб здійснити "право самовизначення” для біля пів мільйона мадярів, живучих на території Словаччини, як також домагалася права поневолити біля 700,000 карпатських українців, щоб зреалізувати "право самовизначення” для біля 50.000 мадярської національної меншини87), в складі якої добрих 60% — це колись насильно змадяризовані українці.
    Властиво, світ поновно пішов    по    лінії    "права фізично
сильного”. Очевидно,    поступовання    Польщі й    Мадярщини не
вкладається у рамки ніякої об’єктивної моралі, бо їхня мораль базувалася на принципі, мовляв, кількадесять тисяч поляків не сміє бути під чеською юрисдикцією, бо це, мовляв, дуже несправедливо, але за розрахунком їхнього принципу "права фізично сильнішого” в певному моменті історії, вони висловлювали своє "історичне” право поневолювати мільйони українців, білорусинів, литовців і ін. Подібну подвійну мораль ісповіду- вали й мадяри. Не вільно забувати при цьому ще й того факту, що обидві ці країни    претендували    на    носіїв    католицизму в
Середущій та Східній    Європі. Кожному    ясно,    що цього роду
’’мораль” не має нічого спільного із поняттям моралі і справедливости не тільки католицизму, але й ніякої іншої християнської релігії.
    У тих часах навіть апетит Гітлера не сягав так далеко. Мюнхенська конференція віддала Німеччині тільки ті території ЧСР, що були заселені німцями. Мабуть, тут треба шукати причини, чому Ріббентроп не погодився під час Віденського арбітражу, 2 листопада 1938 року, на домагання Польщі й Мадярщини, піддержуваних Італією, на віддачу Карпатської України та Словаччини Мадярщині. Все ж таки, й тут заподіяно Карпатській Україні велику кривду, віддаючи Ужгород, Мукачів і Берегово з родючими землями надтисянської долини Мадярщині. Українці цього рішення не визнали й рішуче запротестували проти нього устами делегатів Американського Комітету Оборони Закарпаття, Юрка Ґабоди і проф. Миколи Беньо, до яких долучилися Іван Рогач — від Української Національної Оборони та Євген Скоцко — від Української Пресової Служби. Океремий протест зложили Об’єднані Українські Організації Америки, за підписом їхнього делегата д-ра Луки Мишуги, який заявив:
    ”Як делегат Об’єднання Українських Організацій Америки, висланий до Європи для оборони прав Карпатської України на самостійне життя, заявляю, що присуд, виданий у Відні дня 2 листопада 1938 року Роз’ємною Комісією в справі границь Закарпаття, нарушує ті етнографічні принципи, які лягли в основу міжнародної конференції в Мюнхені та які повинні були бути застосовані супроти населення Закарпаття. Рішення Роз’ємної Комісії є великою кривдою для Карпатської України і для цілого україн- кого народу. Супроти цього американські українці цього рішення не визнають і проти нього протестують”^).
      Тим часом фізична сила стала переводити це насильне рішення в життя. Поляки й мадяри розраховували, що карпатські українці, втративши столицю Ужгород, торговельний центр Мукачів і сільсько-господарський ринок Берегово, як також поперетинавши залізничні й шосейні шляхи, здадуться на ласку Мадярщині. Але не так сталося! Замість капітуляції, о. А. Волошин увізвав українців зберегти спокій, "закасати рукави” й посилити працю над розбудовою національно-державного життя із столицею в Хусті. До заклику о. Волошина долучилася й Українська Народна Рада, видаючи свій черговий маніфест, що його опубліковано в останньому числі "Нової Свободи” (з 5 листопада 1938), друкованої в Ужгороді. Ось його текст:
МАНІФЕСТ
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ ПІДКАРПАТТЯ!
    З болем у серці сповіщаємо Тобі сумку вістку про те, що комісія арбітрів двох великих держав дня 2-го листопада 1938 року у Відні постановила, щоб від нашого краю, від нашої молодої держави, були відірвані деякі землі з містами Берегово. Ужгород і Мукачів. Представники нашої влади змушені були прийняти цю умову, бо несила наша боротися з світовими державами.
    Ці сумні вісті хай не кидають до зневіри свідомих синів Твоїх. Настануть часи, коли цілий наш народ з’єднається в одну державу й стане справжнім господарем на своїй землі.
    Але з радістю сповіщаємо Тобі, що границі нашої Підкарпатської Держави тепер забезпечені Німеччиною, Італією, Англією та Францією. Польща та Мадярщина прийняли до відома умову, якою зобов’язалися не втручатися до наших внутрішніх справ.
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ ПІДКАРПАТТЯ!
Наступає нова доба в Твоїй славній історії, доба будівництва тривких основ державности для цілого нашого народу. В найкоротший час розбудуємо наші міста й стануть вони європейськими осередками. Побудуємо дороги, мости, залізниці, закріпимо береги рік. Розбудуємо земледільство, лісове господарство, вибудуємо свої фабрики, поставимо нові пили, підсилимо скотарство, заведемо молочарство, розвинемо туристику. Ці галузі народного господарства дадуть нам усім працю і хліб. Не буде голодних синів і дочок Твоїх. Ми маємо багаті родючі простори, маємо великі багатства на землі й під землею.
    Відтепер вони будуть служити народові й лишень наш народ буде володіти всім.
    Наша інародна влада на чолі з прем’єром Августином Волошином поведе Підкарпатську Державу скорими темпами до радісного й щасливого та заможнього життя.
    Наш народ, наша Підкарпатська Держава, мають велику майбутність, що її віщують події теперішніх днів.
   
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ ПІДКАРПАТТЯ!
    Будь гордий, що на Тебе припадає завдання будувати по- чатки нашої держави! Вір свойому проводові — Першій Українській (Руській) Народній Раді, вір своїй народній владі, яка, опираючись на силу хороброї армії, веде Тебе до славної майбутності. Світлом свободи вже осяяна наша дорога Батьківщина. Будь же сильним і гордим та працею своєю й жертвою на користь українського загалу докажи, що Ти виріс до ступня державного народу, який здібний керувати своєю долею.
   
     Ужгород, 4 листопада 1938.
Перша Українська (Руська) Народна Рада
    До 10 листопада треба було евакувати всі важливіші інституції, усе важливіше державне майно. Для цього було надто мало часу, надто мало перевозових засобів, замало рук до праці.
    Бо, згідно з рішенням Чіяна й Ріббентропа, вже 9-го листопада мадяри мали окупувати карпато-українську територію по лінії таких громад: Бовтрадь, Малий і Великий Ґут, Яношово, Квасово, Оросієво, Керестури й Вілок, охоплюючи місто Берегів. Чергового дня зайняли вони решту приділеної їм території, тобто по лінії: Йовря, Ужгород, Радванка, Дравці, Великі Ґеївці, Холмець (яких 10 кілометрів від мого рідного села Кузьмина), Велика Добронь, Баркасово, Жнятино, Ключарки, місто Мукачів, Форнош, Нове Село, Вишні Ремети, Шаланки, Матієво, Чома й Чорний Ардів89).
      зв) Нова Свобода, Хуст, 11 листопада 1938. В дальшому, якщо не зазначено інакше, то треба розуміти, що газета виходила в Хусті.
    Чіяно й Ріббентроп своїм віденським арбітражем віддали Мадярщині біля 1.500 квадратових кілометрів території Карпатської України з усієї території 12.600 кв. км. враз із приблизно
173.0 населенням з усього 725.000 населення Карпатської України. Поруч біля 85.000 мадярів віддано під мадярське панування також біля 40.000 українців, 30.000 жидів і біля 20.000 іншого немадярського населення.
    П’ять адміністративних округ було заторннено віденським арбітражем, а саме: ужгородська, мукачівська, берегівська, сев- люшська й іршавська. Між відданими громадами було чимало громад з абсолютною або бодай з релятивною бліьшістю українського населення й находилися вони географічно на новому пограниччі й «е було потреби приділювати їх Мадярщині.
    З ужгородської округи поруч самого міста Ужгороду віддано Мадярщині також 21 село. Згідно з даними перепису населення з 1930 р., населення Ужгороду складалося по національності ось так: 6.246 українців, 8.052 чехів і словаків (офіційно ’?чехослрвбків”, у колосальній більшості напливовий елемент), 5.834/жидів, 4.499 мадярів, 512 німців, 28 циганів і 84 інших національностей. Отже, мадярське населення в Ужгороді творило всього 17.81 % усього населення міста і тут віденські арбітри наявно порушили т. зв. національностевий принцип. Одночасно в ужгородській окрузі віддали арбітри Мадярщині чотири українські села з абсолютною, а одне з релятивною українською більшістю населення. В селі Баранинці жило 541 українців, 128 мадярів і 23 жидів, отже 77% українського населення. В українському національно високо свідомому селі Дравці жило
I. 026 українців, 33 мадярів, 50 жидів і 1 німець, отже 93% українського населення. Йовра нараховувало 672 українців, 135 мадярів, 229 жидів і 57 циганів, отже 62% українців і тільки 14% мадярів. У селі Коритняни жило 575 українців, 17 мадярів, 33 жиди, отже 72% українців і тільки 23% мадярів. У селі Радванка українці творили релятивну більшість, а саме 1.217 — тоді як мадярів було 937, жидів 445, німців 36 і циганів 6. Всі ці села положені в безпосередньому пограниччі Ужгороду й, етнографічно беручи, не мали бути приділені Мадярщині. В загальному в ужгородській окрузі втрачено в користь Мадярщини 10.500 українців, 9.200 жидів, 8.000 чехів і словаків, і лише 18.700 мадярів, які самі творили меншість усього населення на приділеній Мадярщині території округи.
    З мукачівської округи, крім самого міста Мукачева, втрачено 13 сіл із таким складом населення за національностями:
II. 769 українців, 21.016 жидів, біля 3.500 німців, кругло 2.000 чехів і словаків, і тільки 17.824 мадярів, які становили значну меншість.
У місті Мукачеві жило 6.476 українців, 5.561 мадярів,  8.869 жидів, 991 німців і 106 іиших національностей. Коли взяти під увагу, що біля 2.000 жидів записалося мадярами, а це видно із статистики за віроісповіданням населення, то мадярське населення в дійсності було ще менше чисельне. Віддано в мукачівській окрузі чотири села з абсолютною і два села З релятивною українською більшістю. В селі Ключарки жило 1.326 українців, тільки 8 мадярів, 75 жидів і 151 німців, отже 85% українців і тільки пів процента мадярів. У Росвигові жило 1.312 українців, 237 мадярів, 960 жидів і 24 німці, отже 52% українців і лише 15% мадярів. У селі Нижній Коропець жило 396 українців, 82 мадярів, 5 жидів і 24 (німці, — отже 75% українців і лише 16% мадярів. У селі Підгород жило 626 українців, всього 8 мадярів, 61 жидів, 385 німців, — отже 58% українців і всього 0.08% мадярів. Села Паланок і Павшин мали релятивну більшість українського населення. В Паланку жило 394 українців, 205 мадярів, 151 жидів і 853 німців; отже 24% українців і тільки 12% мадярів. У селі Павшин жило 118 українців, 19 мадярів, 6 жидів і 596 німців. Обидва ці села мали абсолютну більшість німецького населення.
     Якщо ідеться про берегівську округу, то вона в цілості була віддана Мадярщині враз із містом Берегово. Це була найбільш змадяризована в минулому округа Карпатської України, що відносилося і до самого міста Берегова. Все ж віддано мадярам і тут три села з абсолютною більшістю українського населення, а саме Квасово, Вишні Ремети й Нижні Ремети. Два останні села положені, на пограниччі нового розмежування, а Квасово в глибині відданої Мадярщині території. У с. Квасово жило 707 українців, тільки 92 мадярів і 31 жидів, — 85% українців і тільки 12% мадярів. У Вишніх Реметах жило 411 українців, всього 1 мадяр і 35 жидів, отже 92% українського населення. Подібно в Нижніх Ремета$ — 603 українців, всього 2 мадяри й 21 жидів, отже 93% українців.
     З севлюшської округи втрачено 18 сіл враз із 3.470 українцями й 8.530 мадярами. З цієї округи втрачено два сеЛа з абсолютною, а одне з релятивною більшістю українського населення. Село Чепа мало 803 українців, 198 мадярів і 185 жидів, отже 67% українського й лише 16% мадярського населення. Село Чома мало 313 українців, всього 20 мадярів і 14 жидів, отже 90% українців і лише 5% мадярів. Село Чорний Ардів нараховувало 811 українців, 608 мадярів, 206 жидів і 54 циганів, отже 48%. українського, а тільки 36% мадярського населення села.
     Іршавська округа втратила на користь Мадярщини село Шаланки з абсолютною мадярською більшістю населення в числі 1.525, враз із 648 душ українського та І4и душ жидівського населення. Жило тут також 28 чехів наплнвового елементу.
    Підсумовуючи, бачимо, що Чіяно й Ріббентроп своїм рішенням з 2 листопада 1938 р. у Відні нарушили етнографічний принцип, бо віддали Мадярщині два міста, тобто Ужгород і Мукачів з релятивною більшістю українського населення, як також 13 сіл з абсолютною більшістю українського населення, з-поміж яких у 4-ох селах мадяри іне становили ані одного відсотка всього населення. Крім того віддано Мадярщині чотири села з релятивною більшістю українського населення.
    Тоді як українське населення, зокрема актив клопотався справами евакуації майна державних установ, національно - громадських інституцій та свого власного майна, мадяри й мадяроно-москвофіли стали нахабно виявляти свій тріюмф на зулицях наших міст і провокувати кожного прохожого українця. На скільки вони були нахабні, може посвідчити факт, що 5 листопада, отже ще п’ять днів до приходу мадярської армії, до міністра Юліяна Ревая з’явилася делегація мадярської ради, у складі Молнара, Кароля Кесері та ще одного члена, з вимогою не евакувати нічого із Краевого Уряду, де містилися . усі міністерства Карпатської України. Очевидно, міністер Ревай дав делегації дуже рішучу відповідь і евакуовано все, що тільки вдалося. Того самого вечора, біля дев”ятої години, до будинку влади, де справами евакуації керували пп. Степан Росоха, д-р Володимир Комариінський, Василь Ґренджа-Донський, Дмитро Німчук і Андрій Ворон, напали озброєні мадяри, щоб перешкодити евакуації. Але члени УНОборони, що пакували акти, звивали килими, виносили меблі і т. д., розправилися із бандою. Все ж виявилося, що без військової охорони годі буде перевести евакуацію. Ген. Сватек, на заклик влади, негайно дав до диспозиції військо.
    В часі від 3—10 листопада, під час ліквідації державного майна, мадярські ґардисти в Ужгороді двічі арештували були д-ра С. Росоху, який оберігав державне майно, на вулицях Ужгороду нападали на визначних діячів і гімназистів. І так уже 5 листопада побили були Василя Гренджу-Донського, полк. Аркаса та ін. Під час евакуації "Просвіти” дійшло було до поважної бійки між українцями, що вантажили на тягарові авта майно "Просвіти”, зокрема багатотисячтомову библіотеку, й фенциківсько-бродіївськими чорнорубашниками. Зокрема члени УНОборони, пор. Іван Кедюлич, його брат Панас, студенти Гутник, Кардашинець, Кульчицький та ін., що прибули з Перечинщини й Березнянщини рятувати народне майно столиці, зустрілися віч-на-віч з ворогом. Вони його перемогли й майно "Просвіти” врятували!! Славні були хлопці. Обидва брати Кедюличі сьогодні вже в пантеоні героїв визвольної боротьби України: Панас згинув героїчною смертю Карпатського Січовика в бою на фронті, а Іван —; потрудившися ще впродовж років у рядах підпілля ОУН, зокрема на СУЗ і ЗУЗ під час німецької окупації, підготовивши десятки, а може й ситні офіцерів'українського націоналістичного підпілля, згинув героїчною смертю старшини УПА в бою з большевиками.
    Проголошення висліду Віденського арбітражу застало мене вночі з 2-го на 3-тє листопада на варті порядку й спокою, як члена УНОборони, на вулицях міста Мукачева. УНОборона пішла на допомогу регулярній поліції з одного боку, а для самої певности з другого. Бо ж серед мукачівських поліцаїв було чимало не тільки чехів, але й мадярів. Ніч пройшла в місті цілком спокійно, тільки вранці вже появилися На деяких домах мадярські прапори. На вежі ратуші ще гордо маяв наш блакитно-жовтий прапор. Він маніфестував, що тут ще діє українська влада. Цікаво, що у противагу до Ужгороду, в Мукачеві в перших днях не було майже ніяких сутичок з боку мадярів. Очевидно, в нашому'інтересі не було також давати причин до того.
    Евакуаційним старшиною тут іменовано пор. Степана Вайду. Але також тут був колосальний брак перевозових засобів. Евакуація мусіла проходити в такій ситуації дуже мляво, хоч рук до праці тоді було по достатку. Зокрема молодь Торговельної Академії залишилася в місті й вивозила народне майно до недалеких сіл, що залишилися в юрисдикції Карпатської України. Крім урядових установ, тут була "Просвіта”, Торговельна Академія та інші школи, Учительська Громада, а зокрема Етнографічний Музей Карпатської України. Майно інституцій рятовано як тільки було можливо. Для перевозу урядових, державних інституцій були до диспозиції військові вантажні авта, але майно громадських установ і осіб треба було рятувати в якийсь інший спосіб. Приватні перевізники, переважно жиди й мадяри, використовували скруту української інтелігенції й жадали такі ціни, що мало хто міг заплатити. В такій ситуації, напр., Етнографічний Музей — працю багатьох років і багатьох осіб — треба було перевозити волами до манастиря оо. Василіян, на Чернечу Гору. Мій покійний брат, Андрій Стерчо, який під кермою д-ра Обідного, а відтак проф. Карла Шіналія, багато труду вклав у збірку експонатів, сходячи пішки все Закарпаття в часі ферій, рятував із близькими друзями, Михайлом Ґабодою, Юрком Шелепою, Юрком Борошом і багатьма іншими, майно Музею впродовж цілого тижня. Селяни із сусідніх сіл радо давали воли й вози до диспозиції, а оо. Василіяни радо дали приміщення для музею в манастирі, а їхні братчики щиро і пильно упорядковували експонати, щоб не знищилися.
    Між іншим, почування серед моїх знайомих мадярів у Мукачеві, а зокрема серед моїх шкільних товаришів із Торговельної Академії, в ці важкі часи були поділені. Одні з них тріюмфували, інші співчували нам втрату наших міст і в серцях своїх були вже ближче з нами, з нашою концепцією політичної свободи й пошани людської гідности, ніж із мадярським устроєм королівства без короля, кастовости й погорди до селянина, робітника, дрібного купця, ремісника. Склалося так, що ще напередодні мого виїзду з Мукачева зустрічав я їх, зокрема на подвір’ї нашого спільного колись гуртожитку, при вулицях Ф. Коріятовича й Є. Єґана, й у розмовах деякі з них недвозначно це виявляли. А цікаво, що групою шовіністів верховодив чистокровний змадяризований русин, який гордився тим, що родився в Будапешті, Отто Бачинський...
    Рівнож почування жидів були дуже різні, а відсоток жидів саме в Мукачеві був дуже високий. З одного боку хотіли вони, як все і всюди, бути лояльними до кожного уряду на даній території, з другого боку вони відчували, що з приходом мадярської влади до Мукачева прийде і антисемітизм, якого в Карпатській Україні, ані в довоєнній ЧСР не було. Пригадую прощальні слова деяких, що вони скоро будуть на території Карпатської України, і дійсно так і сталося, бо вже в січні-лютому 1939 року деякі колишні мої шкільні товариші жидівського походження шукали притулку в Карпатській Україні, от напр. Адольф Фішер з Мукачева, Леопольд Шпігель з Ужгороду та інші. Нагінка на жидів на забр&них територіях не давала на себе довго ждати...
    Напередодні передачі Мукачева мадярам, 9 листопада 1938 року, попрощався я з дорогим мені містом, де провів я молодечі літа, де дістав я не тільки освіту, але й виховання в національному дусі, де пережив я так багато радісних хвилин свого життя. Вступаючи в поїзд, серце мені забилося сильніше, але тут негайно треба було взяти себе в руки й підбадьорювати перших політичних емігрантів з підміських сіл, зокрема з Па- ланку, Підгороду та ін., які з плачем покидали рідні селища та рідне для них місто. На чолі групи була Анна Білаківна, яка також розважала тим, що нема чого сумувати, бо ж будуємо Українську Державу! Це, властиво, був уже майже останній потяг, що ним можна було ще проїхати до Хусту, бо ж велика частина залізничої дороги, кудою їхав поїзд, мала бути ось-ось уже окупована мадярськими військами.

-------------------------------------------
36) Foreign policy report, New York, December 1, 1938, p. 218.
37) В- Кубійовнч, Географія України, Крвиів-Пьвів, 1943, стор. 324
38) Юрко Степовий, Срібна Земля а огні й бурі революції, накладом ОУН, 1947, стор. 17.

У НОВІЙ СТОЛИЦІ НОВИЙ ЗАПАЛ

    До Хусту приїхали ми над ранком 10 листопада. Відпочивши у свого пластового приятеля, подався я спочатку оглядати нову столицю, а відтак шукати того місця, де моя праця могла б бути найкориснішою для будівництва рідної держави. Добре знання української стенографії, включно з спосібністю записувати всякі промови, увело мене до самого центру, до Канцелярії Президії Влади, де ждало на мене вже багато різних робіт. У приміщенні з відомим письменником Василем Ґренджою- Донським, який мав на своїй голові різні функції, постійно були наставлені радієві апарати на Будапешт і Варшаву, звідки доходили й до нас найнеймовірніші пропагандивні побрехоньки.
    Для ілюстрації наведемо лише кілька випадків із закордонними журналістами. Плянуючй захопити насильно Карпатську Україну в день св. Михаїла, 21 листопада 1938 року, ма- дяри висилали наперед прихильних журналістів. Представник італійського щоденника "Стампа” (Торін), Ґідо Тонеллі, прибув до Хусту й по невдачі підбою відвідав прем”єра о. Августина Волошина. їдучи до Хусту, був приготований на найгірше. Мадярська й польська пропаганда накормила його вістками про страшний терор у Карпатській Україні, про постійні вуличні бої в самій столиці Хусті, ну й страшний голод. Тому то й привіз він із собою власні консерви... Цей обманений журналіст, на основі власної обсервації та розмови з о. А. Волошином, опублікував ряд статтей, які не подобалися ані мадярам, ані полякам, ані навіть урядовим чинникам Італії.
    В тому ж самому часі перебував у Хусті представник фля- мандського часопису ”Фолк єн Штаат”. Під час його інтерв’ю з о. Волошином польське радіо подавало, що прем’єр Карпатської України смертельно хворий від пострілів, що їх він зазнав перед кількома днями. Після цього, часопис подав ряд статтей про мадярсько-польський терор у Карпатській Україні та спростував радієві та пресові брехні. Подібна ситуація витворилася з представником Утрехтського "Нювсбладед”, який 27-го листопада опублікував довгу статтю п. з. "Доволі цієї брехні”.
    Вже першого дня моєї праці в Хусті довідуюся, що в той час, як маДяри займали Ужгород, Мукачів, Берегово з надти- сянським чорноземом, поляки з півночі посилили свої терористичні напади. Балянс вбитих за останніх кілька днів дуже сумний. Зокрема постійні напади відбувалися великими озброєними відділами на Торунь, Присліп, Синєвір, Нижній Бистрий та інші села Волівщини. Вбили селянина Йосипа Лоя й жандарма Кальчика, а другого — Соляка — важко поранили. Під час поминок по Йосипові Лоєві, якого селяни тільки що  поховали, напала понад сотня поляків на село й учасників поминок і стероризували людей. Це було у Вічковім. Рівнож у Торуні вбили просвітянського діяча Івана Костя...
     У цій ситуації конечно було охорони, тому негайно переорганізовано Українську Національну Оборону на нових основах під назвою Організація Національної Оборони "Карпатська Січ”. Головним командантом вибрано Дмитра Климпуша, а крім нього до Головної Команди вибрано Івана Романа, заступником головного команданта, Івана Рогача — військовим писарем, а д-ра Степана Росоху — зв’язковим старшиною з Урядом Карпатської України та референтом преси, інформації та ідеологічно-політичного вишколу. Структура, розподіл завдань, як також методи праці цієї напівмілітарної організації були опрацьовані д-ром Юрієм Шпилькою в організаційному рефераті п. н. "Організаційні основи Організації Народної Оборони ’Карпатська Січ’ ", що його він виголосив на Першому З’їзді ОНО "Карпатська Січ” 4 грудня 1938 року в Хусті. Тези цієї доповіді були затверджені З’їздом, а відтак Головна Команда опублікувала текст реферату в “Січових Вістях”, — офіційній сторінці "Карпатської Січі” в тижневику "Наступ”. Там м. ін. сказано:
     "Отже, схема організаційного поділу Організації Народної Оборони "Карпатська Січ” виглядає так: На чолі стоїть Командант, що разом з Головним Писарем, Місто- командантом і Зв’язковим із Владою Карпатської України творить Головну Команду. Містокомандант є заразом Головою Ради (то є Штабу), який обіймає такі реферати та субреферати: Реферат Організації та Зв’язку зі субрефератами:    організаційним,    інформаційним    та
зв’язку. Реферат Морального Виховання, Пропаганди і Преси зі субрефератами: морального виховання, пропаганди і преси та друкарським; Реферат Інструкторський та Оборонний зі субрефератами: діяльности, оборонним та вишколу; Реферат Господарсько-Фінансовий, Реферат Жіночих Відділів і Реферат місця осідку Команди. Всі референти творять Вужчу Раду, а всі референти та субреферен- ти разом творять Ширшу Раду”40).
     Військовий Штаб ужгородської Української Національної Оборони очолював полк. Аркас і полк. Стефанів. До Штабу ОНО "Карпатська Січ” входило кільканадцять старшин, а між ними й д-р Олег Кандиба-Ольжич, заступник Голови Проводу Українських Націоналістів.
    Треба відмітити, що з Військовим Штабом ОНО "Карпатська Січ" тісно співпрацював також ген. Курманович, член ПУН-у, під час його побуту в Карпатській Україні. Згодом зорганізовано й жіночі відділи ОНО "Карпатська Січ”, під начальною командою пані Стефанії Тисовської41).
    Старшини й рядовики "Карпатської Січі” прийняли справу оборони країни за своє життєве завдання. Про це свідчить офіційне звідомлення в згаданих вище "Січових Вістях” про Перший З’їзд ОНО "Карпатська Січ", на якому Ідеологічно- Політичний Референт, д-р Степан Росоха виголосив доповідь на тему "Творім збройні сили народу". У звідомленні між іншим читаємо:
    "Творім збройні сили народу — оце була головна думка реферату д-ра Степана Росохи. Нарід мусить бути вічно у пого- тівлі. Він мусить стати воєнним табором. Кожний громадянин українець, без огляду на стан, мусить служити в дисципліні народові й державі. Замало є вложити людині кріс у руки. Треба людину виховати в дисципліні, щоб вона була свідома в крові й кості за що вона бореться. Тому "Карпатська Січ" є оборонно-суспільною організацією. Вона вчить народ здобути позиції на всіх ділянках і вносити такий порядок сил і праці, щоб кожний мав змогу користати із своїх здібностей. Тому ’’Карпатська Січ” є рухом націоналістичним і бореться зо всіма спекулянтами і калькулянтами, як би вони себе гарно не називали, включно з московськими комуністами. Наш рух дає змогу виявитися всім здоровим силам народу. Боремося за новий порядок, нових людей. Коли нарід не хоче впасти жертвою других народів — мусить іти цим шляхом. Найменше спізнення коштує життя мільйонів, які вмирають у нужді, в біді, а найкращі з них на полі бою. "Карпатська Січ” є душею держави. Вона стоїть і стоятиме на сторожі думок, сумління народу, послуговуючися безоглядним порядком найкращих синів народу. Разом з тим тримає в поготівлі цілий нарід перед ворожими нападами ззовні.
    Реферат вислухали з молитовним захопленням задавлені на вільний знак Тризуба — січовики”.
    У короткому часі "Карпатська Січ" стала популярною і поза межами Карпатської України, про що свідчать різні звідомлення, репортажі, статті, тощо в чужинецькій пресі. Навіть більша частина чеського населення поставилася прихильно. ’’Нова Свобода” з 11-го лютого 1939 р. принесла статтю п. з. "Цікаві голоси чужої преси”, в якій подає репортаж із Карпатської України, опублікований в чеській газеті "Робітничі Вісті" в Празі, де м. ін. подано:
    "По всій території Карпатської України були створені організації національної оборони "Карпатська Січ". До них приймається молодь до ЗО років...
    Середущий з братів Климпушів, Дмитро (наймолодший — ред. "Н. С."), є сьогодні головним комендантом "Карпатської Січі”, його найближчим співробітником являється молодий, здібний редактор д-р Степан Росоха. Д-р Росоха має всього ЗО років, але вже багато заслужився між українською молоддю. Студіював декілька років у Празі. Тут так само снував свої, тоді ще романтичні, пляни. Колись перед роками в Празі він писав: "Як загремлять гармати на підніжжі Карпат — на них завіє жовтоблакитний прапор України”.
    Найрадикальнішим провідником "Карпатської Січі” є Іван Рогач, 26-літній невисвячений теолог. Він є ідеологічним вождем, який заохочує, підбадьорює в серцях молоді вогненні почування. Він є прекрасним промовцем та ще кращим демагогом у найкращому розумінні цього слова. Має просто демонічний вплив на серця та розум не тільки молодих, але й старших. Своєю глибокою, безкомпромісовою вірою сіє в серцях мас, коли ці його слухають на яких-небудь зборах, повне переконання, що остаточна перемога української нації мусить прийти. Вдень він є елегантним секретарем монсеньйора Волошина, приймає журналістів і депутатів, але ввечері цілковито перемінюється. Іде між молодь, на засідання, говорить, переконує, агітує.
   ? Відділи "Січі" розділені на малі гуртки, на чолі зо старшиною. Уніформа їх має барву синяво-сіру, з пагонами і поясом. Шапка також синяво-сіра, подібна до шапки японських вояків. На рукавах щит зо знаком українського Тризуба. Зброї вони не мають. Тільки від випадку до випадку приділюється їм зброя для служби безпеки. Роблять заходи, щоб могли її носити легально. "Січ”, яку можна порівнювати, з точки погляду української традиції, з нашим (чеським — прим. П. С.) "Соколом", є українцям дуже дорога, одним із стовпів націоналізму українського народу".
    Першим кроком політичного Проводу Карпатської України, тобто Першої Центральної Української Народної Ради, в новій столиці Карпатської України — Хусті було видання- "Маніфесту" з 10 листопада 1938 р. до "Українського Народу Иідкарпаття". У цьому маніфесті ПЦУНРада не тільки закликає населення не впадати в зневіру по втраті Ужгороду, Мука- чева й Берегова з околицями, не тільки до творчої праці над розбудовою власної вільної держави, але й проголосила свою практичну програму для розбудови всіх ділянок вільного життя народу, як політичної свободи, господарської розбудови країни, культурного й релігійного розвитку народу, соціяльної опіки над потребуючими і т. п. "Маніфест" висловлює віру в те, що "настануть часи”, коли всі сини українського народу повернуться до своєї матірної землі”, отже відданих Чіяном і Ріббентропом українських земель Мадярщині ПЦУНРада не зреклася. Вона твердо заявила, що, хоч нові кордони Карпатської України і гарантовані чотирма великодержавами, українці опираються тільки на власні сили й ведуть працю й боротьбу в інтересах лише свого народу42).
     Уряд Карпатської України негайно взявся за організацію власної адміністрації країни в нових умовах, розмежовуючи всі ділянки життя в компетенції відповідних міністерств. Згодом колишній Краєвий Уряд, що його ще евакуовано з Ужгороду, виявився в адміністрації зайвим і його фактично зліквідовано вже від самого початку переїзду Уряду до Хусту, а формально рішенням уряду з 21 грудня 1938 року. Треба було негайно перевести розмежування нових адміністраційних округ, зокрема тих, що їх частини були окуповані мадярами, як чинадіївсько- го (раніше мукачівський), середнянського (раніше ужгородський) і ін. У зв’язку з цим треба було в деяких районах перевести й реорганізацію нотаріяльних волостей тощо. Шеф президії міністерства внутрішніх справ, д-р Отто Павлюх, подиву- гідно вив’язувався із своїх обов’язків. Зокрема турбувало його питання розбудови Столиці та передачі в чимскорішому часі керми округ і волостей в руки українських адміністраторів. Велика частина чехів, що ще були в адміністрації, поставилася до виконування доручень українського уряду дуже лояльно й пильно заходилася навколо вивчання української мови, щоб здати з неї конечний іспит. Наладнано, поволі, судівництво, включно до Сенату для Карпатської України при Найвищім Суді цілої Федерації у Брні, на чолі з президентом Сенату, Михайло Ліськевичем. І в судівництво уведено негайно українську мову, включно з Карпато-Українським Сенатом при Найвищім Суді Федерації в Брні43). Про судівництво Карпатської України д-р Михайло Бращайко писав:
     "Судівництво наше має бути перейняте відданістю та посвятою для судових справ. Воно має мати перед очима стару римську засаду: справедливість є основою  (фундаментом) держави. Ми мусимо стреміти до того, щоб цей фундамент був сильний, непохитний мов скала гранітова. Так має і так мусить бути”44).
     Міністерство Культу, Шкільництва й Народної Освіти було в руках самого прем’єра о. д-ра А. Волошина, а безпосередньо цим міністерством керував начальник міністерства КШйНО, проф. Августин Штефан. Обидва мужі мали колосальний досвід у цій ділянці й нею надзвичайно дорожили, знаючи важливість її для народу. Тому негайно приступлено до ще більшого скріплення системи шкільництва, утворюючи ряд гімназій у нових осередках: Рахові, Білках, Ракошині, Сваляві, Перечині та ін., учительських семінарій у Севлюші й Великому Бичкові, а поруч Торговельної Академії, що її перенесено до Сваляви, зорганізовано першу Експортову Академію у Великім Березнім. Рівнож були заходи, щоб перенести Український Вільний Університет із Праги до Хусту, як також опрацьовано проф. Вале- ріяном Горбачевським проект Політехніки. Розбудовано сітку фахових шкіл, а зокрема заложено біля двадцяти нових українських горожанських шкіл, напр., у селах Липші, Кальнику, Драгові, Довгім, Невицькім і ін., в наслідок чого стан їх піднесено до сорока40).
     Релігійна опіка в Карпатській Україні була наладнана від самого початку. Не дивлячись на те, що єпископ Мукачівської Єпархії, Олександер Стойка, залишився в Ужгороді, українці греко-католики ке залишилися без свого релігійного проводу. Вже 3 листопада 1938 року, зараз таки слідуючого дня після проголошення віденського арбітражу, єпископ Крижевацької Греко-Католицької Єпархії, Преосв. д-р Діонисій Нярадій, подав меморандум на руки кардинала Євгена Тіссерана, секретаря Конгрегації Східньої Церкви в Римі, інформуючи, що в Карпатській Україні понад 400,000 вірних залишається без єпископа. Дня 14 листопада Святіший Отець Пій XI прийняв на авдіенції єпископа Нярадія і по обговоренні справ, що торкалися крижевацької єпархії, коли вже єпископ Нярадій збирався відійти, затримав його і сказав: "Я маю з Тобою говорити ще про інші справи. Я вже обговорив річ з кардиналом-секретарем (з кардиналом Пачеллі, який в березні 1939 став папою — прим. П. С.)”. І заявив: “Statim providebimus pauperrimo populo in Subcar- pathia, qui permansit sine pastore et aliis necessariis”, тобто "Ми завжди будемо піклуватися найбіднішим народом Підкарпаття, що лишився без пастиря й інших необхідних засобів40). Слідуючого дня, Свята Конгрегація для Східньої Церкви видала декрет під числом прот. 653/33 ось такого змісту:
   
    Тому, що з причини нового розграничення між Чехословацькою Республікою і Королівством Угорщини, більша частина парохій мукачівської дієцезії Русинів у дійсності остала відлучена від міст Мукачева й Ужгороду, від яких дієцезія мала назву та які були осідками єпископів, духовних семінарів і дієцезальних справ, а теж тому, що мукачівському єпископові Русинів тепер не можливо дістатися з одної частини до другої, приналежної до його юрисдикції, — Святіший Отець з Божого Провидіння Папа Пій XI, який завжди мав на серці добро східнього обряду, зволив поручити Високопреосвященному Д-рові Діонисіє- ві Няраді, єпископові криживацькому, щоб перебрав пастирський уряд Апостольського Візитатора мукачівської єпархії Русинів, які знаходяться в Чехо-Словацькій Республіці, і щоб про все інформував Апостольську Столицю. Одночасно хоче Святіший Отець, щоб вище названий єпископ мав дочасну повну юрисдикцію в усім, що після права уділяється Апостольським Візитаторам з поручения Апостольської Столиці.
    Тому силою цього декрета, цілковито уступає юрисдикція Високопреосв. Олександра Стойки, мукачівського єпископа Русинів, у парохіях його дієцезії, що находяться поза границями угорського королівства, аж доки Апостольська Столиця інакше не зарядить.
    Усякі інші зарядження цьому противні, оцим устають.
    Дано в Римі, в палатах Св. Конгрегації для Східньої Церквн, дня 15 листопада 1938 року.    —
(—) Євгеній кард. Тіссеран, секретар (—) И. Чезаріні, асесор
     Уже 17 листопада 1939 року новий єпископ Карпатської України виїздить з Риму до Хусту, де його урочисто вітали представники уряду і громадянства під час спеціяльно влаштованої з цього приводу імпрези в залі державного театру "Нова Сцена”. Тоді як Греко-Католицька Церква в тодішніх рамках нараховувала біля 410.000 вірних, православних українців у Карпатській Україні було біля 155 тисяч. Зокрема від першої світової війни між православними були сильні москвофільські  впливи, бо єпископом у Мукачеві був Дамаскин, справжній росіянин. Православні українці Карпатської Укркаїни стали на шлях автокефалії, під проводом свого Митрополита йосифа. Щоб не було й найменшого сумніву в читача про відсутність усякого упередження уряду Карпатської України, на чолі якого стояв греко-католицький священик, хочу подати, що за української влади існувало 140 православних парафій з 5-ма монастирями, з чого два були жіночі, а один на Пряшівщині. Також православна Митрополія вела сврє діловодство в українській мові, а православний митрополит Йосиф все і всюди підкреслював лояльність до Уряду Карпатської України, на чолі з о. Августином Волошином47). Представники православної митрополії, поруч з греко-католицьким єпископом Нярадієм, брали участь у Другому З’їзді "Карпатської Січі" в Хусті, 19 лютого 1939 p., як почесні гості, й вітали з’їхавшихся з усього Закарпаття 6.700 Січовиків устами п. Буркацького в імені митрополита Йосифа 48). Чимало православних священиків було відтак переслідувано мадярами за їхню пробудницьку працю серед своїх вірних, як от о. Микола Мадяр, ігумен православного манастиря в Дубовім, який за народну діяльність був караний .мадярами в концентраційному таборі Варю Лапоші. Правда, вийнятком залишилося аж до самого кінця село Іза, яке так і залишилося було в тенетах москвофільства.
     Міністерство Культу, Шкільництва й Народної Освіти мало в своїй юрисдикції г'справи національних меншин. Усі існуючі школи чеської, румунської, жидівської та мадярської національної меншини були збережені й утримувані державою, крім тих, що й раніше були утримувані приватними засобами. Тут цікаво відмітити, що саме на початку 1939 року зросли в Ма- дярщині та в корінній Чехії — під німецьким впливом — антисемітської тенденції. В той час, 28 грудня 1938 року, прем’єр Карпатської України о. А. Волошин прийняв делегацію жидівських релігійних громад і сіоністичних організацій, яка складалася з 12 чолових діячів з послом Хаїмом Куґелем у проводі, яка зложила вислови лояльности урядові Карпатської України. Із свого боку о. А. Волошин заявив:
     "Я до жидів, які шанують свою релігію і національність, завжди відносився прихильно. Конституція держави не була змінена так, щоб не забезпечувала для всіх громадян федеративної держави однакові права. Ми свій внутрішній порядок, лад, опираємо на конституційний закон,  якого ми не змінили й ще не думаємо змінювати. Перед ним кожний громадянин є рівний. А щодо культурних потреб жидівського населення, то вони будуть, по можливості, сповнені. ...Погоджуюся з думкою заснування жидівської центральної канцелярії, яка могла б бути зв’язком між владою та жидівським населенням"49).
     Цю заяву повторив міністер Юлія» Ревай у заяві представникам світової преси під час його побуту в Празі в половині лютого 1939 р., стверджуючи, що жиди становлять 12% населення Карпатської України й являються важливим економічним чинником у розбудові держави50). Рівнож поширювано тоді у ворожій пропаганді вістки, немов би німецька національна меншина, що її нараховувалося біля 15.000, в Карпатській Україні користувалася спеціяльними привілеями. Орган Українського Національного Об’єднання, політичної організації, що перемогла у виборах до Сойму Карпатської України, отже була "партією в уряді", "Нова Свобода" з 2 березня 1939 р., відкидаючи поголоски ворожої пропаганди, писала:
     "німці дістали від нашого уряду стільки прав, скільки їм належиться і скільки дістали і другі меншини в Карпатській Україні”.
     Треба тут тільки додати, що ці права містили в собі і право участи у виборах і на рівних правах з іншими громадянами голосувати по своїй вподобі. Тоді як національні меншини жидівська, чеська й румунська всеціло віддавали свої голоси за лістою Українського Національного Об’єднання, німецька національна меншина тримала у великій мірі з мадярською групою й частинно не голосувала за УНО, як от у селі Вишній Коропець і ін.51). Більше того, в критичні дні боїв Карпатської Січі з мадярським наїзником,
     "німецькі колоністи в Брустурі та Німецькій Мокрій зорганізувалися теж і тримали "братерську" лінію із мадярами. Те саме робили німецькі колоністи в Хусті, де у вуличних боях відділи українців боролися з . . . частинами мадярських партизанів, що складалися із місцевих мадярів, німців, мадяронів та русофілів"52).
    Міністерство Господарства, очолюване Юліяном Реваем, від самого початку мало до розв’язки чи не найважливіше питання. Збідоване селянство Верховини, перервання нормального ходу місцевої невеликої індустрії, фінансування всіх ділянок державного життя — це були нелегкі проблеми до розв’язання, а зокрема в тій ситуації, що постала по втраті міст і сільсько-господарського центру надвишок споживчих продуктів. Перервані шляхи ще більш утруднювали ситуацію. Та молода держава рішила невпинною працею усунути всі злидні й перешкоди, а українці цілого вільного світу гаряче відгукнулися на заклик Уряду Карпатської України. Щоб пізнати дійсний стан країни та її потреби, міністер Юліян Ревай у супроводі своїх співробітників-експертів, зокрема інж. Леоніда Романюка, інж. Мурата і ін., відбув кілька інформаційних поїздок у найбільш потребуючі райони країни. Вислід був яоний: конечність відбудови шляхів, конечність увозу харчів, конечність експорту мінеральних багатств, лісу, соли... Перша країна, що нав’язала добросусідські відносини й увійшла в господарські взаємовідносини, була Румунія. З Румунії вже з перших тижнів імпортовано харчові продукти для прохарчування населення. Натомість, крім експорту соли й лісу, запля- новано експлуатацію земних покладів та мінеральних вод. За- пляновапо розвинути сільське господарство на більш інтенсивних осйовах, над чим працювали зокрема наші агрономи на чолі з інж. Гр. Думкою, проф. інж. Доманицьким, інж. Т. Крас- нокутськиМ і ін., даючи в пресі поради селянам, як також влаштовуючи популярні виклади по всьому краю.
    Уже від самого початку приступлено до наладнання комунікації. Між Хустом і Пряшевом, через Сваляву, Перечин і Березне, наладнано транспорт військовими тягаровими автами, як також державними особовими автобусами. Від 14 листопада 1938 р. до кінця січня 1939 р. магістралей) Хуст - Пряшів, що має 274 кілометри довжини, переїхало 7.500 тягарових авт, які перевезли 23.000 тонн тягару, спаливши чверть мільйона літрів бензини“8). З 1 березня 1939 року, по вибудуванні об’їздового шоссе біля Мукачева, урухомлено нові автобусові лінії Хуст- Кивяжд-Середнє та Середнє-Свалява. В тому часі вже урухомлено було біля 500 кілометрів залізничного, й біля 2.000 км автобусового лінійного регулярного сполучення. Рівнож роз- працьовано плян будови залізниці з Хусту, через Довге н Сваляву, до Перечина. Зокрема на Волівщині, після інспекційної подорожі міністра Ю. Ревая, розпочато негайно будову кількох коротших шляхів і мостів, на що призначено тимчасово
200.0 корон. При будові шляхів, як теж в регулярному транспорті, затруднено чимало українців, чим забезпечено було їм і їх родинам хліб. У міжчасі уряд Карпатської України вже вспів був заключити умови з Румунією і Мадярщиною, на основі яких громадянам Карпатської України був дозволений переїзд у замкнених карпато-українських вагонах на тих відтинках залізниці, що були приділені Мадярщині на основі Віденського арбітражу, як також на тому відтинку території Румунії, кудою проїздили карпатські українці до Ясіня і за чехословацького режиму. Більше того, делімітаційна комісія, на чолі з д-ром Ю. Бращайком, повідомила уряд Карпатської України 2-го березня 1939 р., що вирівняла майже всі спірні справи з урядом Мадярщини. Очевидно, що відтак було велике здивування в половині березня, коли Мадярщина зробила наступ, але, як виходить із різних актів міжнародної політики, Мадярщина зробила наступ проти Карпатської України на основі повного порозуміння з Німеччиною.
    У напрямі скріплення активів економічного балянсу Карпатської України запляновано розпочати видобування нафти та вугілля. Будова нафтових шибів і рафінерії на місці вимагали більших вкладів капіталу, натомість використовування мармору в Нересниці, Широкому Лузі, Підплеші, каоліну в Дубриничах, та зокрема соли в Солотвині, не вимагали вкладів великих капіталів. Вже запляновано було негайно приступити до будови млина соли у Солотвині, бо за дотогочасного режиму карпато- українська сіль була мелена в Оломоуці, в Моравії, звідки повертала на Закарпаття із збільшеною ціною. Зокрема перед дерево-обробною школою в Ясіню стояли нові можливості, в наслідок втрати територій ЧСР, що зосереджували різьбарську та забавкову індустрію.
    Мінеральні води, а в зв’язку з тим і туристика, в бюджеті Карпатської України мали представляти поважну позицію. Мінеральні води з Поляни "Поленайку” та з Солочина "Маргіту” експортовано для пиття. Мінерально-водні купелі вже існували в Буштині, Рахові, Квасах, Соймах, Сваляві, Поляні, Солочині, Келечині та ін. Невикористовувані до того часу мінеральні води Карпатська Україна плянувала вповні використати, а це передовсім джерела в Вучковім, Округлій, Нересниці, Устьчорній, Руській Мокрій, Німецькій Мокрій, Краснім, Устриках, Богдані, Лугах і на багатьох інших місцях нашої пречудної Верховини. Урядові інституції вже вели живу підготовку для скріплення туристичного руху в наші Карпати, що могло значно скріпити активи закордонного платничого балянсу Карпатської України. Вигляди були дуже добрі.
    Окрему увагу Міністерство Господарства присвячувало лісівництву, виноградництву й садівництву. Рівнож плекання худоби мало бути зінтенсифіковане, доказом чого був увіз великої кількости насіння конюшини, що була розділена між селян для посіву.
    Поштова й телеграфічна сітка діяла в Карпатській Україні безперебійно й тут не було багато клопотів, хіба в частинному заміненні персоналу, але це виходило радше на користь країні, бо можна було затруднити тих людей, що раніше не могли одержати відповідної праці. Пляново підготовлювано власні кадри телеграфістів, зокрема з бувших вояків, що набули вже частинну підготовку у війську.
    Відділ Інформації при Президії Влади Карпатської України очолював д-р Володимир Комарницький. Але засадничо завдання внутрішньої інформації населення виконувала наша преса. Одиноким щоденником була "Нова Свобода”, що виходила в Хусті під редакцією відомого письменика Василя Гренджі- Донського. "Нова Свобода” була органом Українського Національного Об’єднання, отже півурядовий часопис. Для селянства'видавано популярно редаговану "Карпатську Україну”, що появлялася двічі в тиждень під редакцією Юрія Тарковича. Націоналістична молодь видавала свій орган "Наступ", — тижневик під редакцією д-ра Степана Росохи, з додатком "Народна Воля", як органу селянства й робітництва під редакцією Василя Кузьмика-Петренка, якого замучило ґештапо в Києві в 1942 р. В Празі'й далі виходив відомий місячник закарпатської молоді "Пробоєм” під редакцією Федора Гайовича та Андрія Гарасе- вича. Літературно-Мистецька Громада "Говерля”, що об’єднувала видатних поетів, письменників і образотворчих мистців, як О. Ольжич, Улас Самчук, Горліс-Горський, В. Ґренджа- Донський, Іван Рошко-Ірлявський, Михайло Михалевич, А. Патрус та ряд інших, видавала місячник літератури й мистецтва "Говерля" під редакцією Олега Кандиби-Ольжича. Також інші карпато-українські письменники й поети пожвавили свою діяльність так серед народу, як і на літературно-творчому відтинку. Серед жіноцтва на чолових місцях видно пані Ірину Невицьку, авторку "Правда побідила", та Миколаю Божук ("Поезії", 1930 р.). Автор "Верховини”, "Чорт на весіллю" та "Відьми” — Лука Демян і надалі був духовим провідником Веречанщини. Олександер Маркуш, автор "Виміряли землю” та інших оповідань, як також Петро Міговк і надалі пишуть оповідання та сцени для народу, а сатирик Марко Бараболя (Іван Рознічук) набрав ще більшого розгону ніж у попередніх роках, коли предметом його сатири були переважно чехи та місцеві мадяроно-москвофіли.
    Видатний поет Юлій Боршош-Кумятський, автор "Весняних квітів" (1928 р.) та "З мого Рідного Краю* (1929), ще перед створенням української автономної держави в 1938 р. пророкував:
 Ми діждемо днів великих,
 Привітаєм слави час;
Ми з вогнистого насіння 1 суворе серце в нас.
    Іван Колос-Кошан назавжди зафіксовує народню радість у 1938 році, пишучи:
   
 Подивися: ранком став народній вечір.
 Дні, що мали бути днями смерти, скону,
 Раптом стали зривом в ясну невідому • Золоту дорогу до просторів волі.
    На Різдво 1939 р. Микола Рішко пише:
Століття ждали ми цей день святковий...
И терпіли ворогам у власній хаті.
 Народе, мій великий, непоборний,
 Радій, з’єднайся у ряди блискучі,
 Щоб привітать святе Різдво Соборне,
 Від Тиси, Дону, по Кавказ...

    Карпато-Українська Державність привернула до народу з блудної дороги москвофільства чимало людей різних станів, а між ними й поетів А. Карабелеша, професора мукачівської гімназії, який писав свої твори по-російськи, а також Андрія Патруса, колишнього вихованка мукачівської Гімназії, який до 1938 р. також писав російською мовою. Під впливом всенародного підйому під час подій в Карпатській Україні вони перейшли на народну ниву й розпочали писати свої твори українською літературною мовою. Андрій Патрус між іншим тоді писав:
Ми всі одні, одні, одні В Карпатській Україні,
В Києві, в Буковині,
У Пряшові, Галичині,
Ніхто не зможе нас Розбити в грізний час.
    Державний театр "Нова Сцена” видавала ілюстрований місячник драматичного мистецтва "Нова Сцена” під редакцією братів Шерегіїв. Влада Карпатської України видавала "Урядовий Вісник” під редакцією В. Ґренджі-Донського, в якому друкувалися всі розпорядки та оголошення Уряду. Під редакцією о. Сабола, більше відомого під його поетичним прізвищем Зореслав, виходив релігійний журнал-місячник "Благовісник”. Відділ Преси й Інформації при президії влади Карпатської України видавав "Бюлетень Пресової Служби Карпатської України” в українській, чеській та німецькій мовах. Крім того з Рахові виходив тижневик "Нація” під редакцією Юськова, а чеська національна меншина Карпатської України видавала свій тижневик у чеській мові "Пржегледи з Карпатске України” під редакцією Коваржіка, а в Празі, під наглядом д-ра В. Шандора, видавано в чеській мові ”Карпатоукраїнську Свободу”. Вже в березні 1939 р. мали розпочати виходити: в Хусті "Прочухан” — двотижневик сатири й гумору під редакцією В.. Потушняка, а в Севлюші "Вісник з Рідного Краю”, призначений для тих карпатських українців, що знаходилися поза межами Карпатської України. Рівнож мало бути відновлене видавання пластового журналу "Молоде Життя".
    Відділ Преси й Інформації утримував радіовисильню в Хусті, в якій головною спікеркою була Маруся Ігнатишин. Доки не було власної радіовисильні в Хусті, Пресова Служба Карпатської України користувалася радіовисильнями в Банській Бистриці та Пряшові. Тижневик "Наступ" був також виразником опінії "Карпатська Січ”, яка друкувала там свою офіційну сторінку "Січові Вісті". А до послуг усім цим засобам інформації населення стояли насамперед рухомі відділи січовиків-мист- ців слова' "Летючої Естради”, які невпинно утримували контакт із населенням навіть найдаЛі віддалених закутий країни.
    Розбудова власного державного життя, порівнюючи в дуже короткому часі, бо всього впродовж нецілого півроку, охопила усі важливіші ділянки політики, економіки та культури. Вже в тому короткому часі в столиці, що нараховувала тоді біля 35.000 мешканців, Хусті, діяв і доходив до своїх вершин державний театр "Нова Сцена", який виріс до цієї величі під мистецьким керівництвом братів Шереґіїв, із заснованого в 1935 році аматорського театрального гуртка, членами якого були в той час переважно народні вчителі. Рівнож покладено основи під розбудову фільмової індустрії, зокрема фільмової фірми "Дніпро-Фільм" п. Каленика Лисюка з його сином Петром, який і згинув геройською смертю під час вуличних боїв Карпатської Січі 14 березня 1939 року з відділами ген. Прхали в Хусті. Каленик Лисюк і його син Петро з Нью Норку, . ЗДА, зафіксували чимало подій державного будівництва Карпатської України та її оборони від ворогів на фільмах, щоб зберегти її вічно у пам’яті грядучих поколінь. Частину цих фільмів оформив відтак відомий фільмовий продуцент, балетмейстер і батько українського народного танку на американському континенті, Василь Авраменко, у фільмі "Трагедія Карпатської України”. У цьому велика їх заслуга перед українським народом. Рівнож розпочала була працю інша фільмова фірма "Терра-Фільм”, під кермою д-ра Романа Мішкевича. "Дніпро-Фільм”, під кермою К. Лисюка, розпочав був накручувати два мистецькі фільми: ”3а гріхи батьків” і ”3а землю і волю”, але дальші події цьому перешкодили.
   
    -----------------------------------------------------
40) Наступ, Хуст, ч. 5, за грудень 1938.
41) Нова Свобода, 21 лютого 1939.
42) Повний текст цього Маніфесту подано ах Додаток ч. У.
43) Нова Свобода, В березні 1939.
44)    Нова Свобода, 7 січна І939.
45) А. Штефан, "Шкільництво Карпатської України перед віденським рішенням і після нього", Новий Час, Львів, ч. 5, з 7-го січня 1939.
46) "Інтерв'ю з єпископом Нярадісм, Ноні Чи, Львів, ч. 5, а 7 січні 1939.
47) Нова Свобода, 5 березня 1939.
48) Нова Свобода, 21 лютого 1939.
49) Нова Свобода, 1 січня 1939.
50) Нова Свобода, 21 лютого 1939.
51) Нова Свобода, 22 лютого 1939.
52) Орест Черижк, "Карпатська Україна в огні", ж Свободі, Джерзн Снті, 16 березні 1951.   
53) Нова Свобода, 3 березня 1939.


  СОБОРНИМИ СИЛАМИ ВПЕРЕД 

     Вже від літа 1938. р. Карпатська Україна стала центром уваги всього українства, так під різними займанщинами, як і у вільному світі. Коли влітку 1938 р. Перша Українська (Руська) Народна Рада в Ужгороді посилила свої домагання до чеського правительства в справі повної автономії Карпатської України, гарантованої Сен-Жерменським договором, американські українці стали живо цікавитися долею Закарпаття. Орган організованого українського націоналізму в Америці "Націоналіст”, починаючи вже від 3 серпня 1938 р., став публікувати інформаційні статті про політичне положення на Закарпатті, при чому на окрему згадку заслуговує стаття, підписана псевдонімом "Закарпатець" під заголовком "Українці Закарпаття". В цій статті вже тоді автор писав:
     "Ось які завдання сьогодні перед Закарпаттям: Закарпаття має заявити сьогодні річ велику, історичної ваги, має заявити, що воно перебирає на себе важливу ролю — стати зав’язком української державності
     Звідси має розпочатися велика українська акція допомоги Східнім Українським Землям у їх боротьбі за повалення большевизму”.
     У продовженні цієї самої статті "Націоналіст" писав 7-го вересня 1938 року далі:
     "На місце сьогоднішнього ЧСР має постати три само* стійні держави: Чехія, Словаччина, Закарпатська Україна. Річ ніяк не фантастична, — коли існує Люксембург, Андо- ра й Ліхтенштейн — і то на довшу мету, то чому не має постати Українська Закарпатська Держава, — на якийсь час, поки не злучиться з Києвом?”
    Наводимо ці уривки тому, що їх опубліковано як справжній голос волі українців, більше ніж місяць перед перетворенням Чехословацької Республіки у федерацію чехів, словаків і українців.
    Заходами Організації Державного Відродження України на початку вересня 1938 р. відбулися три важливі політичні імпрези, які підтримали визвольні змагання українського народу, а зокрема боротьбу карпатських українців за їхні політичні права. 4-го вересня 1938 р. відбулася багатотисячна Всеукраїнська Національна Маніфестація в Нью йорку, в якій взяли участь не тільки українці Нью йорку, але й з Филадельфії, Питсбургу, Клівленду, Чікаґа, а навіть із Ст. Пол і Мінне- аполісу. Рівнож взяли у ній участь представники Проводу Українських Націоналістів з Европи в особах ген. Віктора Курмановича, полк. Романа Сушка та д-ра Ярослава Баранов- ського, як також чисельна делегація з Канади на чолі з п. Василем Гультаєм і панею Марією Василенко. Південну Америку репрезентував п. Г. Кальба. Того ж дня також в Нью йорку відбувся Другий Конгрес Українських Націоналістів Америки, а в днях від 3—5 вересня відбувся 8-ий З’їзд ОДВУ та братніх організацій УЧХ-ОДВУ й МУН. Всі ці конгреси прийняли тотожню резолюцію в справі Закарпаття, а саме:
     "Вітаємо ідею створення української держави на Закарпатській Україні, яка у відповідну хвилину зіллється во єдино з Українською Велико державою в Києві! Кожне зазіхання на Закарпатську Україну будьким з її сусідів стріне рішучий спротив усіх українців”64).
     Впродовж місяця вересня 1938 р. майже всі українські організації в ЗДА включилися в акцію допомоги визвольним змаганням карпатських українців, влаштовуючи багатолюдні віча по всій території країни. Ця акція ще більше зактивізу- валася після заклику Проводу Українських Націоналістів з 16 вересня 1938 року, в якому читаємо:
     "Українське Закарпаття захищає в тій хвилині ідею незалежної Української Закарпатської Держави, яка з хвилиною вибуху повстання на всіх українських землях проти всіх окупантів України стихійно об’єднається в єдину державу всіх українців з єдиним Проводом! ”65).
    У цьому ж часі, при допомозі ОДВУ, представники карпато- української еміграції в ЗДА організують власний Комітет Оборони Закарпаття в Америці, що його пізніше перейменовано на Комітет Оборони Карпатської України. Почесним головою його обрано о. Омеляна Невицького, колишнього основника Руської Народної Ради в Старій Любовні на Пряшівщині, яка 8-го листопада 1918 року під його гідним керівництвом перша з-поміж усіх тодішніх закарпатських рад заявилася за злукою Закарпаття з Українською "Державою. Діючим головою вибрано
о.    Василя Беня, заступникамй голови пп. Миколу Беня та Олександра Данканича, секретарями — пп. Юрія Ґабоду та інж. Андрія Кістя, фінансовою секретаркою Тересу Палош, а скарбником Петра Ікаловича. До Контрольної комісії увійшли Іван Боришк'евич, Юлія Боришкевич і Михайло Данканич.
    Цей Комітет поставив був собі за мету вирвати збаламучених закарпатських українців Америки з полону мадяроно- москвофільства і, скерувавши їх по лінії народніх інтересів, з’єднати їхню піддержку для справи визволення Карпатської України. З цією метою видав він спеціяльну публікацію пера Івана Карпатського (псевдонім тогочасного видатного священика родом із Закарпаття — о. Данила Іванча) "Пізнайте Правду” в січні 1939 року й масово поширив її серед закарпатських русинів у ЗДА, щоб бодай частинно усвідомити "хто вони й чиї діти".
    Комітет Оборони Карпатської України на початку жовтня влаштував віча в ряді міст, як от в Нью йорку, ФиЛадельфії, Дітройті, Клівленді, Янґставні, Чікаґо, Рочестері, Ньюарку і ін. На всенародному вічу закарпатських русинів у Нью йорку, що відбулося 9 жовтня 1938 р., головним промовцем був о. Омелян Невицький, який закликав:
    "Виконаймо обов’язок супроти свого народу і своєї землі. Не розбиваймося на різні партії і групи, але вступаймо всі до одного єдино-національного табору, під один провід"66)
     На цьому вічу прийнято резолюції в обороні свободи Закарпаття, а зокрема піднесено гострий протест проти мадярсько-польських домагань спільного кордону коштом Закарпаття. Комітет вислав тотожню телеграму до урядів ЗДА, Англії, Італії, Німеччини й Франції за підписами Андрія Кістя, голови віча, та Юрія Ґабоди, секретаря, такого змісту:
    Всенародне віче, скликане в Нью Иорку 9 жовтня 1938 року "Комітетом Оборони Закарпаття в Північній Америці” однодушно рішило:
    Що Чехословаччина не дотримала своїх міжнародних зобов’язань супроти поневоленого нею Закарпаття,
    Що створення Незалежної Закарпатської Української Держави включно з українською частиною Східньої Словаччини — є єдиною розв’язкою,
    Що кожні претенсії на українську територію з боку Мадярщини та Польщі, гнобителів українського народу, сгрінуть наш найрішучіший спротив,
    Що всі українські арештовані та політичні в’язні в Чехословаччині мають бути негайно звільнені,
    Що українці, вояки в чехословацькій армії, мають бути безпроволочно виділені в національні частини під українською командою та вислані на Закарпаття і Пряшівщину, для оборони їх прав "67).
         Того ж дня, 9 жовтня, відбулося величаве віче у Фила- дельфії, в якому масову участь взяли закарпатські українці, зокрема з Мукачівщини і Пряшівщини. До Почесної Президії віча входили м. ін. такі виходці з Закарпаття: Андрій Пайков з села Вапенник, Шарищина, Василь Шолельо з Завадова, Му- качівщина, Григорій Кузьма з Гутки, Пряшівщина, Іван Минула з Раківц^, Іван Дудинець і ін. Це віче започатковує зібраними на ньому 152.50 долярами фінансову допомогу Карпатській Україні, точніше напівмілітарній Українській Національній Обороні з головною командою в Ужгороді. Віччям керував відомий громадянин Теодор Свистун, а головними промовцями на ньому були: полк. Роман Сушко, Григорій Герман і д-р Володимир Галан.
     Хоч Комітетові Оборони Закарпаття не вдалося здійснити свого завдання вповні, він усе ж сколихнув був почуваннями широких народних мас американських закарпатців і гідно заступав інтереси народу. Як вже згадано на іншому місці, цей Комітет вислав був свою делегацію до Ужгороду вже в місяці вересні 1938 року, під проводом Юрія Ґабоди і Миколи Беня. Ця делегація принесла з собою першу матеріяльну допомогу для Української Національної Оборони. Наприкінці жовтня ця делегація, підсилена Євгеном Скоцком від Української Пресової Служби, вдруге відвідала Ужгород і мала розмови з міністром Юліяном Реваєм і д-ром Степаном Росохою.
     "Нова Свобода” ч. 113, 5 листопада 1938 року подала таку вістку:
"Американська делегація на Підкарпатті
     (Ужгород, 31 жовтня). — Сьогодні прибула до Ужгороду українська делегація з Америки. Складають її: Євген Скотсько, шеф української пресової служби з Нью йорку, Микола Беня (примітка моя: правильне ім’я — Беньо, дяк в Питсбурзькій єпархії), делегат Союзу для оборони Карпатської Держави в Америці й Юра Ґабода, делегат українського народного об’єднання в Америці. Делегація була зараз же прийнята міністром Реваєм, якого запевнила, що всі українці в Америці з напруженням слідкують за боротьбою і змаганнями українців на Підкарпатті за удержання їхньої державної й національної екзистенції. Далі делегати заявили панові міністрові, що використали ввесь свій вплив за границями, щоб українська етнографічна територія не була прилучена до Мадярщини.
     (Ужгород, 1 листопада). — Нині делегація відвідала провідника молодих українців Підкарпаття д-ра Росоху, якому заявила повну солідарність і відданість американських українців у боротьбі молодих українців за Підкарпаття, за ідею Українського Націоналізму. Ввечері на засіданні проводу молодих українців делегати подали інформацію про американські обставини й проголосили, що як морально, так матеріяльно підопруть святий бій українського населення на Підкарпатті за його природні права на своє державне і національне життя і закликали молодих українців високо держати прапор боротьби на Підкарпатті".
     Та, без сумніву, події на Закарпатті найбільше сколихнули народними масами Галичини й Буковини, що жили в безпосередньому сусідстві, з Карпатською Україною штучно розділені політичними кордонами польських і румунських займанців. Реагували не тільки організовані й центрально керовані члени Організації Українських Націоналістів, але й найширші народні ' маси. З Галичини й Буковини, Волині й Лемківщини масово переходила молодь на Закарпаття, щоб вступати в ряди "Карпатської Січі”, щоб також прислужитися своєю працею, де тільки вона могла 'бути найкориснішою, в будівництві своєї Української Держави. Переходили небезпечний і сильно стережений кордон не тільки сотні організованих націоналістів, які, маючи контакт із націоналістами на Закарпатті, гладко входили в життя молодої держави, але й сотні патріотичної молоді, яка не була охоплена на Західньо-Українських Землях організаційною сіткою ОУН, ані не мала ніякого іншого ближчого контакту з політичними провідниками Закарпаття. Часом доходило тут до труднощів, бо Польща посилала чимало своїх агентів, які в більшості володіли поправною українською мовою та були обізнані з українськими звичаями, тощо. Тому необхідно було застосовувати строгу провірку, щоб відрізнити українських патріотів від ворожих аґентів. Чимало з недосвідченої молоді при переході кордону на Закарпаття попадало в руки польської чи румунської пограничної сторожі, яка в той час, зокрема в Польщі, була сильно скріплена поліційними та військовими відділами.
     Над цими українськими патріотами, сповненими гарячими бажаннями працювати й боротися за Українську Державу, зокрема польська поліція немилосердно знущалася, а польські суди саджали цих нещасних на довгі роки у в’язниці або до Берези Картузької. Тому Головний Комендант "Карпатської Січі” Дмитро Клемпуш уважав необхідним подати в пресі Карпатської України відповідне вияснення та пересторогу (гл. "Нову Свободу", Хуст, 19 лютого 1939) з проханням передрукувати її в усій українській пресі. Це виявилося необхідним ще й тому, що вже видно було познаки ворожого наставлення чехів до українців і були занотовані випадки, коли окремі чеські пограничники віддавали переловлених переходців з Галичини та Волині назад у руки польської поліції. Зате в розбудові Карпатської Січі наші брати з Галичини, Буковини, Волині, Холмщини й Лемківщини, зокрема члени ОУН, були важливим фактором.
     Представники українського галицького суспільства виразно заявили свою солідарність із українським визвольним рухом на Закарпатті. Вже 20 вересня 1938 р. Центральний Комітет УНДО оголосив таке своє становище:
    Центральний Комітет Українського Національно- Демократичного Об’єднання, зібраний у Львові, 20 вересня цр., проголошує, що в історичній хвилині політичного самоозначування народів, які заселюють Чехословаччину, змагання українців до здійснення права самоозначення не можуть бути знехтовані всупереч їх волі ніякими доконаними фактами.
    Тому Центральний Комітет УНДО вітає закарпатських українців у їх змаганнях до здійснення повности своїх прав на всіх українських етнографічних землях Закарпаття, що лежить в інтересі цілого Українського Народу58).
     З нагоди ж створення першого уряду Карпатської України, орган УНДО, "Діло" з 11 жовтня 1938 року, ствердив, що "на плечі провідників українського Підкарпаття історія поклала величезне завдання і ми щиро бажаємо, щоб вони його з честю і з успіхом виконали”. Цим найважливішим завданням "Діло” вважало: "зберегти українське Підкарпаття за його уродженцями".
     Представники інших леґально-існуючих політичних партій Галичини вислали 13 жовтня 1938 р. до редакції "Нової Свободи” телеграму такого змісту:
     "Українській Народній Раді й першому урядові Підкарпатської Руси пересилають щире побажання повного успіху в боротьбі з мадярською загрозою.
     Проч з мадярським наїздом!
За об'єднані партії:
Паліїв, Рудницька, Старосольський, Стахів
     Та, здається, "Новий Час” (з 11 жовтня 1938) найкраще представив те, чим тоді жило українське галицьке суспільство. На першій сторінці видніє великими буквами "Вітаємо державність українського Підкарпаття”, а відтак слідує ось який текст:
     "— Сталося!
     Те, що продовж останніх днів тримало ввесь український загал у такій напрузі, чим бились і тремтіли наші серця, вичікуючи його з невимовним хвилюванням, — сьогодні вже історичний факт:
     Підкарпатська Русь — правно-державним твором! Повноправним членом у сім’ї народів! Підметом на арені подій!
     Коли сьогодні телефон із Ужгороду, столиці нової держави, передавав нам оцю радісну вістку-комунікат про цю історичну подію: "Підкарпатська Русь створила власну владу-уряд", забилося серце від надмірного хвилювання, тремтіла рука, записуючи ці історичні слова.
     — Державність Підкарпатської Русі!
Скільки вимови в цих трьох словах! Скільки змісту скривається в них! — Але й скільки праці й відповідальности перед історією й поколіннями! Це ж прийдеться покласти тривкі підвалини й завершити нову будівлю. Віримо, що вони виконають це історичне завдання.
    —  Віки неволі лягли важким тягарем на все життя Підкарпатської Руси. Два десятиріччя, що їх прожила вона в складі Чехословацької Республіки, стали світанком нового життя.
    —  Кров Українських Січових Стрільців, що осінню 1914 року впали в боях під Верецькими, Завадкою, на Бескиді й під Хустом — стала підкарпатським українцям заповітом!
    І цей заповіт вони сьогодні здійснюють!
    А від нас несеться до них, радісно й гордо: Українці Підкарпаття! Вітаємо Вас з державністю!"
     Наш відомий поет, д-р Олесь Бабій, дав прекрасний вияв своїх і всенародніх почувань у творі "Підкарпаттю", що його вже 19 жовтня 1938 року надрукувала "Нова Свобода”. Поет кличе:
Ударте, вдарте в кожний дзвін Від Тиси ген, аж ген до Дону:
Вже слухає Бескиду син Лиш свого рідного закону!
     І дійсно, вдарено в кожний дзвін. Вже таки 11-го жовтня ввечорі відправлено в митрополичій катедрі Св. Юра у Львові благодарственні Богослуження з приводу створення карпато- української сфедерованої держави та уряду Карпатської України.
     Після торжественної відправи в Св. Юрі частина учасників сформувала похід, який пройшов вулицями Міцкевича, Ко- стюшки й Сикстуської до Марійської площі, де містився мадярський консулят. Поліція перервала похід у кількох місцях, а групи демонстрантів, що дійшли під мадярський консулят, поліція розігнала, арештуючи кількадесять осіб. В поході взяло участь біля 20.000 людей. Похід з окликами "Хай живе Україна" та "Геть з мадярами” був, як подавала польська преса, знаменито зорганізований.
     Безпосередньо після того польські студенти уладили віче та розбіглися групами по місті, вибиваючи шиби й шильди у різних українських установах, крамницях, а навіть у приватних домах. Вибито шиби в Ревізійному Союзі, Центро-Банку, Народній Гостинниці, крамницях Масло-Союзу, книгарні Наукового Товариства ім. Шевченка та Рідної Школи, хлоп’ячій школі ім. Шевченка при вул. Супінського ч. 21, а навіть у приватному помешканні професора д-ра М. ІІанчишина. Демонстранти намагалися передістатися до Св. Юра, але поліція ие зважилася їх туди допустити.
     Коли ж вкінці жовтня пост прем’єра Уряду Карпатської України обняв о. Августин Волошин, то князь Греко-Католиць- кої Церкви в Західній Україні, Галицький Митрополит й Архиепископ Львівський, Андрей граф Шептицький, гаряче підтримав новий уряд Карпатської України, надсилаючи ще до Ужгороду ось такого листа:
    
його Ексцеленція Високопреподобний Отець Прем’єр Августин Волошин
Ваша Ексцеленціє,
Високопреподобний Отче Прем’єре!
    Трудно представити Вам ентузіязм і радість, з якою ціла наша суспільність, увесь український народ у Галичині, а особлившим способом Церква і Духовенство прийняли відомість, що Ваша Ексцеленція обняли владу в Карпатській Україні. Уважаємо премудрим зарядженням Божого Провидіння, що Вас вибрало на провідника народові Закарпаття. Тому народові потреба й апостольської любови священика і мудрого проводу педагога, який би його виховував. Такого апостола, християнського педагога дав тому народові, дав нам усім Всевишній у Вашій особі. Зо страхом Господнім і встримуючи нераз' віддих, слідимо за кожним Вашим кроком, свідомі небезпек, якими Ви з усіх сторін оточені, і безконечно важкого Вашого завдання.
    Пересилаючи Вам найщиріші мої побажання, запевняю Вас про щоденні мої молитви за Вашу Ексцеленцію і за підданих Вашій владі наших братів за Карпатами. Нехай Всевишній веде Ваші кроки і нехай наповняє Вас Божою премудрістю з неба, щоб Ви змогли повірений Вам нарід допровадити до повної свободи і всестороннього добробуту.
    Прийміть вискази моєї найвищої пошани
                                        АНДРЕИ, Митрополит69). Подібні вияви моральної підтримки напливали до прем’єра правительства Карпатської України, о. Августина Волошйна, від організованого українського громадянства всіх країн, де тільки доля його кинула. А тимчасом, у новій столиці мово- створеної держави, Хусті, з запалом розбудовувано всі ділянки державного життя. Тут, при конкретній роботі, виявлялися всі труднощі. На плечі ще не дуже заправлених адміністраторів молодої держави впала вся відповідальність за долю народу. Від деклярацій треба було перейти до конкретної керівно-адміністративної роботи, а зокрема до шукання розв’язки багатьох, здавалося б простих, а в своїй суті та по їх наслідках вагітних, справ так щоденного життя країни, як і оборони їх перед зовнішніми напасниками.
    На розбудову державного життя, а зокрема економічного та військового, Карпатська Україна потребувала фінансових засобів. Український політичний провід не хотів звести молоду Українську Державу в ролю сателіта, фінансово, а тим самим і політично, залежного від котроїсь із великодержав, а стояв твердо на позиціях суверенних рішень. Для того необхідна була допомога молодій державі всіх українців, де б вони не були. Політичний провід Карпатської України рівнож хотів засвідчити, що молода держава — це не тільки власність маленької частини українського народу за Карпатами, але власність всієї Української Нації. Тому Центральна Національна Рада Карпатської України видала 10 лютого 1939 року таку відозву60):
   
"ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ НА РІДНИХ ЗЕМЛЯХ І В РОЗСІЯННІ  СУЩИХ!

ГРОМАДЯНИ! УКРАЇНЦІ!
    В імени усієї Карпатської України, нашої молодої національної держави, засилаємо Вам, дорогі брати й сестри, на рідні землі українські, у широкі світи розсіяння Вашого й ген далеко, за Океан, наш сердечний привіт і поклін.
    Нині, коли швидко добігає піврік самостійного життя нашої держави, Центральна Національна Рада Карпатської України уважає своїм обов’язком забрати голос перед лицем цілого Народу Українського у важливих державних справах.
    Бурхливий і повний трагічних подій був початок держав- ности нашої. Од нас одійшли старі наші прадідні міста — Ужгород та Мукачів, а з ними частина кращої родючої землі. Молода українська державність мусіла пережити евакуацію своєї столиці.
    Та кремезна українська вдача видержала все. Наперекір усім перешкодам, на нових місцях і в нових умовах, народ Карпатської України, під мудрим керівництвом своїх провідників, Прем’єра д-ра Августина Волошина й міністра Юліяна Ревая, почав далі будувати свою державність. Не багато минуло часу, а вже нині на всіх ділянках народного життя кипить робота. Українці з усіх земель дружньою родиною працюють над будівництвом Карпатської України.
     Одначе, мусимо на цім місці заявити й підкреслити, що бажаний розвиток нашої державности значно стримується браком матеріяльних засобів. Говоримо про це сміливо й одверто, бо коли старі й багаті держави мають фінансові труднощі й затягають позички, то тим більше матеріяльної підтримки потребує молода й невелика, сотні літ занедбана, Карпатська Україна.
     Правда, бідний народ Карпатської України докладає усіх зусиль, щоби втримати матеріяльно свою державу. Правда також, що до Карпатської України звідусіль напливають від щирих й жертвенних українців добровільні датки. Але всього цього замало. Бо історія українська поклала на молоду державу Карпатську великі та тяжкі завдання. А щоб їх виконати, потрібні величезні засоби.
     Наші люди це розуміють і до нас звідусіль йдугь голоси, щоб Центральна Національна Рада й Уряд Карпатської України встановили урядово всенародній обов’язковий національний даток, який би заплатили усі українці, по цілому світі. Є це велика думка, однак уважаємо, що її матиме право перевести в життя лише орган всеукраїнського значення — Всеукраїнська Національна Рада, коли вона організується. Нині ж для нас залишається лише шлях просьби й шлях звернення до доброї волі всіх українських людей.
     Проголошуємо, що молода Карпатська Україна є спільне добро цілої Української Нації, — на кожному з нас лежить одповідальність за долю цієї молодої держави й кожний мусить причинитися до її скріплення й розцвіту.
     Тому, виконуючи своє завдання перед історією, в почутті великої відповідальности, Центральна Національна Рада Карпатської України урочисто звертається до всіх українців по цілому світі із наступним проханням:
    
     1.  Просимо всіх українців й українок, де б вони не жили, по цілому світі, щоб кожний і кожна з них зложили на діло розбудови держави нашої — Карпатської України — всенародній національний даток.
     2.  Беручи на увагу великі й пильні (наглі — прим. П. С.) наші потреби, просимо, щоб цей даток, по змозі, був рівний У2% (пів відсоткові) річного заробітку кожного, та був впла- чений по можливості негайно по цім проголошенні.
     3.  Звертаємося із закликом до усіх головніших товариств українських у кожній державі та до всіх чільних діячів взяти на себе організацію всенароднього національного датку на місцях, відповідно до місцевих обставин і можливосгей.
     Віримо твердо, що в нинішню відповідальну хвилину цілий Український Народ — всюди, де лише може, одностайно відгукнеться на заклик своєї молодої держави і допоможе їй по своїй силі, щиро й багато!
Центральна Національна Рада Карпатської України

     Хуст, 10 лютого 1939 р.".
    
     Уряд Карпатської України піддержав заклик Центральної Національної Ради Карпатської України й видав від себе проголошення наступного змісту61):
    
     "Уряд Карпатської України зо свого боку свідчить, що необхідна державна розбудова вимагає, особливо на початку, великих засобів. Уряд приєднує свій голос до заклику Центральної Національної Ради Карпатської України й висловлює свою певність, що великий і жертвенний Український Народ підтримає молоду державу так, як велітиме йому його честь і його велике й непоборне прагнення волі.
Прем'єр Міністер Уряду Карпатської України
о. Д-р А. Волошин, в.р.
,    Міністер
Ю. Ревай, в.р.

     Додатковим рішенням Уряду Карпатської України з 17-го лютого 1939 року діловодом “Народного Фонду Розбудови Карпатської України" уповноважено плк. Сергія Єфремова, рахункового директора при Президії Влади Карпатської України. Всі ці офіційні повідомлення разом із відповідними надзвичайно прихильно-наставленими коментарями передрукувала майже вся українська вільна преса. Як українство у розсіянні сприйняло цей заклик, може послужити доказом заклик ветерана Української Галицької Армії, що вже 14 лютого 1939 року писав:
"Скнтальцям — членам Української Галицької Армії!
     Двадцять років минає, як доля, граючись нашим життям, розкинула нас по усім закутинам світу. З правдою ми йшли — неправда нас перемогла. Вирвала нас з Рідної Землі, скупчила по таборах, а згодом рознесла нас, мов вихор по полю.
    Одначе, дні найгірших злиднів, кривду нам заподіяну й нашому народові, — зі сердець нам хіба смерть зітре. Перед очима нас — могили друзів по зброї, — у пам’яти свята присяга на гробах рідних братів, що ми в бою не застанемо.
    Клаптик Рідної Землі, того найменшого брата, по заповітам Шевченка, пробудив дух Генія, а нам, живучим досмертним борцям, приказує Він:
     "Там Центральна Національна Рада жадає данину-— у 2% річного заробітку твого!
    Приказ святий нам усім! Спішім — платім!!! (Підкресл. в ориґ. — П. С.).
    14 лютого 1939
Карло Федорович”«*)

     Подібних листів отримувано десятки тисяч. Нарід присилав не тільки листи. Вже 26 лютого 1939 року “Нова Свобода“ в Хусті почала друкувати сотні імен платників національного датку з усіх усюдів, щоденно. Цей перший виказ осіб, що прислали всенародній даток на розбудову Карпатської України, започатковано іменами п. Прем’єр Міністра о. д-ра А. Волошина й Міністра Юліяна Ревая, які зложили по 5.000 корон, а закінчено на Осипові Філакові, що вплатив 45.50 корон. Крім того в першому опублікованому списку бачимо імена д-ра Івана Рихло, лікаря — 3.000 к., а по 1.000 к. вплатили — С. Мариняк, інж. Василь Мурашко і д-р Іван Наболотний, лікар. Рівнож бачимо тут громаду села Неґрівці, що перша прислала національний даток у висоті 572 корон.
     Сотні українських вояків, що служили в рядах федеральної армії, також відгукнулися. 3-го березня 1939 року “Нова Свобода” друкувала їхні листи та імена, з яких для прикладу наводимо один:
    "До Генерального Секретаріяту Українського Національного Об’єднання Посилаю 10 к., як всеукраїнський даток з мого військового заробітку. Є це сума бідна — маленька — супроти датків інших. Нехай буде прийнята.
Гадаю, що кожен вояк-українець мусить доказати хоч скромну, але щиру та віддану жертвенність своїй державі.
Слава Україні!
Вояк Микола Лендєл“.
А між тим, Уряд Карпатської України видав окремий заклик ч. 1672/39 до громадян Карпатської України, взиваючи виконати свої податкові обов’язки, даючи значні полегші в порівнянні з попереднім режимом. Отже, всенаціональний даток відносився до всіх українців, а громадяни молодої держави, очевидно, без різниці національної приналежности, платили свої регулярні податки з тим, однак, що Уряд дав можливість особливо заборгованим селянам зменшити їхні заборі ованості.
     Але українці в росіянні, зокрема за океаном, ьже перед виданням заклику ЦНРади Карпатської України, з власної ІНІЦІАТИВИ, розпочали організувати фінансову допомогу молодій державі, а зокрема її збройній силі — "Карпатській Січі". Напередодні Другого Січового З’їзду в Хусті, що відбувся 19-го лютого 1939 року, Українська Стрілецька Громада в Канаді, Саскатун, Саск., прислала свої вояцькі привітання, м. і., пишучи:
     ”На Вас, дорогі Січовики, е звернені очі всіх щирих українців у Канаді, — Ваших братів по крові з великих степів України, Галича, Волині і дорогої нам Карпатської України.
     Ми українські вояки-стрільці не зломили своєї присяги, зложеної в роках 1917-1920. Ми на прапор українського війська присягали вірність Українській Нації і сьогодні ми готові посвятити себе тій великій цілі.
     Віримо в одиноку правду, що "наша сила в нас самих“ і що "Нація понад усе“. І тому знаємо, що одинокою запорукою існування і забезпечення нашої малої, але дорогої всім щирим українцям Батьківщини — Карпатської України є Ви, Січовики...
     Ми, бувші українські вояки — належимо тут у Канаді до великої націоналістичної організації — Українського Національнбго Об’єднання. УНО створило “Комітет Допомоги Карпатській Україні“ та несе поміч Вам. КЕ УНО вислала вже 5.200 долярів на руки прем’єра о. А. Волошина і попросила його, щоб він вжив ті гроші для розбудови “Карпатської Січі"... Будемо й надалі старатися Вам помагати”*8).
     Канадійські українці рівнож започаткували були на широку скалю збірку пшениці від українських фармерів під гаслом "Паска для Карпатської України“. Ця акція проходила дуже жваво, але, на жаль, дальші події в Карпатській Україні не дали можливости докінчити її,
     У Злучених Державах Америки, крім Організації Державного Відродження України з братніми організаціями та Комітету Оборони Карпатської України, дуже активно підтримували змагання карпатських українців "Об’єднані Українські Організації Америки“, очолювані Омеляном Ревюком, як головою, та Дмитром Галичином, як секретарем. Ця організація вислала була, на спілку з Українським Народним Союзом, редактора ’’Свободи" й колишнього дипломата Західньої Української Народної Республіки, д-ра Луку Мишуґу, до Европи для ведення відповідної дипломатичної акції в обороні Закарпаття. Рівнож Український Народний Союз жваво заступав інтереси карпатських українців. Все ж, коли ідеться про організування матеріяльної допомоги молодій державі, то найбільше активносте проявила Організація Державного Відродження України, очолювана від вересня 1938 р. професором Міннесотського університету, д-ром Олександром Грановським, та енергійним секретарем Володимиром Різником, разом із її братніми організаціями — Українським Червоним Хрестом та Молодими Українськими Націоналістами.
     Крім купівлі т. зв. "Американського Дому" в Хусті, що стояв там до диспозиції зокрема “Летючої Естради” та інших мистецьких груп, і висилки значних грошових сум, ОДВУ і БО вислали в Карпатську Україну 400,000 штук одежі й взуття, що означало, що майже на кожну душу українського населення могла припасти бодай одна штука одежі чи взуття. “Нова Свобода” з 8 березня 1939 р. писала:
    
ВЕЛИКИЙ ДАРУНОК АМЕРИКАНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ У ХУСТІ

400,0 одягів для карпатських українців
    (Хуст, 7 березня) "Нова Свобода“ недавно подавала, що Організація Державного Визволення України у Злучених Державах Північної Америки провела в користь українського населення Карпатської України величаву одягову збірку, результатом якої було 400.000 одягів.
    Один з провідників ОДВУ, проф. Грановський, заповів негайну пересилку цього цінного дару наших американських братів через чсл. Червоний Хрест. І ось цими днями прибуло до Хусту 10 навантажених цими дарунками автомобілів.
    Розподіл цієї одежі між бідним населенням Карпатської України розпочнеться в найближчих днях, як тільки сортування буде проведене. Українське населення Карпатсько^ України є глибоко вдячне нашим братам в Америці, які піклуються ним. Слава українській Америці!”
     Українці інших країн також щиро допомагали Карпатській .Україні, українці в Чехії зорганізували в Празі "Комітет Оборони Карпатської України” при Центральнім Союзі Українських Організацій ЧСР, під почесним головуванням проф. д-ра Івана Горбачевського. Цей Комітет зібрав субскрипцій на суму
150.0 корон, а за зібрані вже 98.000 корон закупив 150 комплектних одностроїв для "Карпатської Січі”. Сюди входило 150 мазепинок, 150 плащів, 150 блюз, 150 штанів, 150 пар черевиків, 300 пар білля, 300 пар онучок, 150 краваток і 150 ременів- поясів. Решту зібраних грошей переслано готівкою до Команди Січі64).
    Українці Франції, об’єднані в той час в Українському Народному Союзі (теперішня Українська Національна Єдність, прим. П. С.), спочатку переводили збірки на базі різної величини добровільних датків. Ця організація була перша, що рішила — згідно з закликом ЦНР КУ і Уряду УНР — прийняти принцип збірки піввідсоткового національного датку із заробітної платні. Збірки проходили з повним успіхом, не дивля- чися на те, що українська еміграція у Франції була досить бідна. В березні 1939 р. прислано було на “Фонд розбудови Карпатської України“ в Хусті 85.000 франків, які в 1939 році мали велику вартість "66).
    Як кожний українець дорожив справою розбудови Карпатської України, може послужити факт, що поруч багатьох тися- чів платників всеукраїнського національного датку різних суспільних верств і професійних позицій, у списках платників знаходимо чимало збірок учнів різних шкіл. Ці збірки складалися нераз із геллерів (сотиків), але вони були щирі. Наведемо кілька для прикладу: Учні української гімназії в Модржанах, Чехія, прислали 60.40 корон, вірячи, що "Карпатська Україна (по втраті Ужгороду, прим. П. С.) збудує собі ще кращу столицю і цим загоїть свої болючі рани80). Учні горожанської школи в Ясінню, за підписами Василини Андрухович, як також Івана Калинюка — за 1-шу клясу, Анни Яблонецької за 2-гу клясу, і Єлисавети Крайнівни — за -3-тю клясу, разом 256.35 корон67). Подібних збірок між самими учнями і за їхньою власною ініціятивою, виключно із їх т. зв. кишенькових грошей, було багато, але наводимо даток цих маленьких гуцулів, бо вони були одні з перших.
    Інші знову громадяни присилали різні корисні речі. Напр., пані Валерія Дудкевичева, авторка книжки "Голубий Хрест",
*4) Нова Свобода, 3 березні 1939. в6) Нова Свобода, 12 березин 1939. *в) Нова Свобода, 5 березин 1939. п) Нова Свобода, 86 лютого 1939.
прислала 500 примірників своєї книжки. Знову ж Іван Гейґель із Спринг Сіти, Па., ЗДА, прислав цінні книжки для Державної Експортової Академії у Великім Березнім.
     І українці на Далекому Сході щиро відгукнулися на заклик. Управа Української Національної Колонії у Манчу-Ді-Го асигнувала на допомогу Карпатській Україні 100 ман. долярів, як також перевела збірку під гаслом: "Жертвуйте щедро для Карпатської України” й на початку березня вже зібрала була кілька тисяч манджурських долярів. Більше того, українці Зеленого Клина, на загальних зборах Української Національної Колонії в Харбині 29 січня 1939 року, у прийнятій резолюції апелювали до світа у справі піддержки українських визвольних змагань, а саме:
     "Загальні збори, як речник волі і національного хотіння 800-тисячного населення Зеленого Клина над Тихим Океаном, як збір синів великої нації, апелюють до цілого світу, а в першу чергу до Ніппону і Манджу-Ді-Го, мати зрозуміння для визвольної боротьби українського народу за свою Самостійну Державу в Европі та для боротьби за визволення Зеленого Клина, якого українське населення перебуває під тяжкою окупацією і кривавиться в боротьбі проти большевизму і комунізму “68).
     Православні українці Америки, на заклик своєї церковної ієрархії на чолі з архиепископом Іоаном Теодоровичем, активно включилися були в допомогову акцію Карпатській Україні, а Українська Православна Церква в Злучених Державах Америки прислала Урядові Карпатської України, на чолі якого стояв греко-католицькьий священик, о. Августин Волошин, приречення робити все можливе, щоб піддержати молоду українську державу. Дух Соборности, дух боротьби за волю України, затер у слушний момент усі непорозуміння, що часом бували поміж православними й греко-католиками, зокрема в ЗДА. В листі, що наспів до Хусту 20 лютого 1939 року, за підписом архиепископа Іоана Теодоровича та секретаря о. Омеляна Мицика, було сказано:
     “Українська Православна Церква в Злучених Державах Америки прирікає робити все в її змозі, щоб піднести вагу праці й жертв наших патріотичних організацій, що стоять у зв’язку з нею й направити ту працю й жертви на допомогу розросту й розцвіту молодбї держави Карпатської України... Боже благословення нехай покриє землі й народ Карпатської України, захистить їх від ворога й лиха, дасть непохитну віру, мужність і твердість високим носіям її Проводу ”вв).
    Цей Дух Соборности, що творив і розбудовував молоду державу українського народу в Карпатах, залишився в серцях карпатських українців назавжди, бо він перетворив колишнього русина-раба на українця-державника. Цей дух ліг і в основу заключеного влітку 1939 року, на еміграції, договору поміж Владою Карпатської України, за підписами Президента о. д-ра Августина Волошина, Голови Со йму проф. Августина Штефана та прем’єр-міністра Юліяна Ревая, з одного боку, і Організацією Українських Націоналістів — тоді єдиною реальною і об’єднаною українською визвольною силою, — на чолі з полк. Андрієм Мельником, з другого боку, на основі якого (договору) Влада Карпатської України всеціло включає визвольну боротьбу Карпатської України в рамки Всеукраїнського Визвольного Руху, для чого були вже дані основи у нами цитованій повністю відозві Центральної Національної Ради Карпатської України в Хусті з дня 10 лютого 1939 року. Ось текст Акту, що устійнював напрямні співпраці між Проводом Українських Націоналістів і Урядом Карпатської України:
    "Акт списаний у Венеції дня 21 липня 1939 р. в справі устійнення взаємовідносин і напрямних співпраці між Проводом Українських Націоналістів і Урядом Карпатської України в при- явності
    Голови ПУН Полк. Андрія Мельника,
Членів ПУН Омеляна Сеника Грибівського і Ярослава Барановського Лімницького,
Президента Карпатської України, о. Др. Августина Волошина,
    Членів Уряду Карпатської України Премієра Юліяна Ревая, Міністра Августина Штефана, яким принято наступні рішення:
I.
    Виходячи зі засади соборности української нації обидві сторони твердо обстоюють становище невідривности Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборности українських земель не може бути нарушений.
II.
Влада (Президент і Уряд) Карпатської України визнає із всіми з того випливаючими висновками Український Націоналістичний Рух за єдиного носія соборницько визвольної боротьби української нації і Провід Українських Націоналістів за керівника тієї боротьби.
Ш.
    Провід Українських Націоналістів визнає Уряд Карпатської України з президентом о. Др. Августином Волошином за зако- нодатно умандатованого її представника серед українського і чужинного світу, як останній український легальний уряд, що правив частиною української землі —• Карпатською Україною.
IV.
    Стверджується, що Український Націоналістичний Рух, а зокрема Уряд Карпатської України і Організація Українських Націоналістів спільно змагали всіми силами створити, збудувати й оборонити Карпатську Українську Державу.
* V.
    Усі конкретні висновки і потреби, що випливають з тих повищих засад, устійнюється в окремому залучникові.
(—) Андрій    Мелькнк    (—)    Др. Августнн Волошин
(—) Омелян    Сеннк Грнбівськнй    (—)    Юпіян Ревай
(—) Ярослав    Барановський-Пімннцьннй    (—)    Августнн Шхефав
    Вслід    за "закликом влади    до всіх емігрантів з Карпатської
України", датованим “Еміграція, серпень 1939 року”, молода карпато-українська еміграція в Европі включилася всеціло у соборницькі українські організації й у рамках всеукраїнських визвольних сил ішла в події другої світової війни. Згадати б бодай кілька прізвищ українських патріотів, що від того часу погинули у рядах Українського Визвольного Руху: з рук брунатного хижака в Києві гинуть на стійках — колишній секретар Президента о. А. Волошина й військовий писар "Карпатської Січі“, член Проводу ОУН, сл. п. Іван Рогач; гине великий талант, що ще не вспів багато створити, але прекрасно виявив себе — Іван Рошко-Ірлявський; там же гине член Проводу ОУН, Василь Кузьмик, який ще за бродіївської влади в Карпатській Україні, під час величавої Демонстрації у Великому Бичкові, дня 16 жовтня 1938 року, з такою сильною вірою у своїй палкій промові казав: “Українська Держава не вмре, не загине”, хоч тоді ще навіть наша преса офіційно вживала радше назви "Підкарпаття" або "Закарпаття". На широких степах Наддніпрянщини, а навіть Кубані гинуть також Грицько Стеґура, Юрко Борош, Ілько Газуда та багато інших. Під соборним прапором гине поручник Іван Кедюлич у рядах УПА, під собор- ницьким прапором гинуть революціонери з Михайлом Ґабо- дою в Мукачеві та Марусею Бісунівною в Хусті на чолі — з рук большевицького ката; під соборницьким прапором гине колишній провідник ОУН Грубешівщини і головний зв’язковий через Буг, Андрій Стерчо, якого большевицькі кати вивезли аж до Горького, під Урал, щоб катувати за його підпільницьку діяльність до 1949 року на просторах Осередніх і Східніх Земель України. Під соборницьким прапором гинуть героїчною смертю легіони борців, а між ними й ті, що їх колись називано “найбільш пораненими братами"...
    А тимчасом живі думають про життя і працюють для кращого спільного Завтра. Працюють із запалом неофітів, де б вони не були!
   
    ---------------------------------------------------
65) Націоналіст, Нью Яорк, 81 вересні 1938. бв) Націоналіст, Нью Йорж, 12 жовтні 1938.
66) Юрко Степовий, Срібна Земля ? огні і бурі революції. Накладом ОУН, 1947, стор. 16.
67) Націоналіст, Нью Яорк, 18 жовтня 1938.
68) Націоналіст, Нью Йори, 12 жовтив 1938.                                      
69) Нова Свобода, ЗО листопада 1938.
70) Нова Свобода, 15 лютого 1939.
71) Нова Свобода, 15 лютого 1939.
72) Нова Свобода, 21 лютого 1939.
73) Нова Свобода, 19 лютого 1939.    
74) Нова Свобода, 9 березня 1939.
75) Нова Свобода, 22 лютого 1939.



ДЕРЖАВНО-ТВОРЧІ ОСНОВИ

    Хоч Карпатську Україну і прилучено паризькою мировою конференцією, засадничо під зовнішніми впливами, до Чехо- Словаччини, самі ж карпатські українці намагалися вирішити свою долю ще перед цілковитим розвалом Австро-Угорщини в жовтні 1918 року.
    Природне тяготіння до українського материка жевріло не тільки в народі, але навіть і в серцях змадяризованої інтелігенції. Вже від 1916 р. д-р Гіядор Стрипський, кустос мадярського музею в Будапешті, розпочав видавати часопис у мадярській мові "Укранія“ ("Україна“), який популяризував український національний рух серед мадярської та змадяризованої інтелігенції, кладучи натиск на його відосередню силу в рамках російської імперії. З ним співпрацювали також о. Коломан Жаткович, Степан Семен, д-р Антін Годінка та біля двадцяти мадярських науковців. Хоч часопис не був призначений для закарпатських українців, все ж він знайшов до них шлях. Зокрема читали його греко-католицькі священики та учителі. У вісімнадцяти числах, які появилися, виложено засадничий матеріял з українознавства й, очевидно, не міг він не мати жадного впливу на своїх читачів.
    Під кінець 1917 та в тягу 1918 років повернуло додому чимало бувших полонених закарпатців, які жили в Україні, й своїми оповіданнями причинилися до скріплення почуття національної приналежности до українського народу так серед народних мас, як і серед інтелігенції. Зокрема поворот проф. Осипа Бокшая та проф. Михайла Ґриґашія до своїх товаришів в Ужгороді мав додатні наслідки.
    Коли на овиді щораз виразніше зарисовувався розпад Австро-Угорщини, карпато-українська провідна верства почала застановлятися над долею своєї вужчої батьківщини. На приватному помешканні проф. Августина Штефана, який мешкав у шефа ужгородської поліції Марковського, як також у його помешканні в гуртожитку ’’Алумнеум", якого заступником директора в тому часі він був і мав догляд над вихованцями учительського семінара, сходилися його товариші по праці, зокрема о. Віктор Желтвай, о. Омелян Бокшай, Михайло Ґри- гашій та інші на товариські гутірки. Тут вперше десь у початках вересня 1918 р. виринула думка, щоб розпочати акцію злукн Карпатської України з іншими українськими землями, які змагають до державної самостійности. Ця група втаємничених виявила свої бажання о. Августинові Волошинові, тодішньому директорові учительського семінара в Ужгороді. Отець-директор втішився, що в складі свого професорського збору має еитузіястів реалізації його власних бажань і розпочав він втаємничувати в акцію інших видатних інтелігентів, як от суддю Порфіра Медвідя, д-ра Мирона Стрипського, о. каноніка др-а Василя Гаджегу, о. Василя Лара, о. Василя Такача (пізнішого першого греко-католицького єпископа Питсбурзької Екзархії), о. Івана Фленька, о. каноніка Петра Гебея (пізнішого єпископа Мукачівської Єпархії), о. Юлія Гаджегу і ін. Шляхом особистого контакту розпочато підготовчу працю для оборони прав, як говорилося, Угорської Руси. З причин непевности та доцількости вирішено вести працю по двох лініях. Акцію, яка підготовляла злуку Закарпаття з Україною, очолив сам о. Августин Волошин, а акцію, яка мала здобути й забезпечити карпатським українцям якнайбільше прав у рамках Мадярщини, якщо не вдалося б злучитися з Україною, мав очолити невтаєм- ничении у цю діяльність о. Симеон Сабов.
    Кандидатуру о. С. Сабова піддав проф. Августин Штефан із двох причин. Як свого колишнього професора догматики, знав його А. Штефан, як чесну людину, яку не можна підкупити, н, хоч був він мадярофілом, уважав себе русином і ставився до мадярів критично. Крім того, в Будапешті, в якомусь міністерстві, мав він свого близького свояка, Ореста Сабова, на якомусь впливовому становищі. Отже, через нього можна було добитися деяких прав від мадярів у новій ситуації.
    Негайно приступлено до реалізації задумів. Насамперед, уже 21 жовтня 1918 року, о. Августин Волошин вислав проф. Августина Штефана до Відня, щоб скоординувати дію з Українською Парляментарною Репрезентацією та обговорити найкращий спосіб переведення злуки Закарпаття з Україною. Штефан мав розмови з послами д-ром Євгеном Петрушевичем, Кирилом Трильовським, д-ром Степаном Смаль-Стоцьким і д-ром Євгеном Левицьким і спільно рішено, що найкраще триматися Вильсонівського принципу самовизначення, а тому рішення треба перевести у формі постанов національних рад. Одночасно члени Української Парляментарної Репрезентації приобіцяли військову підтримку Карпатській Україні.
    Тут треба пригадати, що в тому часі Мадярщина ще була паном ситуації в Карпатській Україні. Тому пляну не змінено, а продовжувано підготову й також, свого роду революційним порядком, відбуто в приміщеннях учительського семінара в Ужгороді збори, в яких взяло участь біля п’ятдесяти осіб, на яких засновано в дні 9 листопада 1918 року Руську Народну Раду в Ужгороді. Крім вище згаданих осіб, у зборах взяли участь о. д-р Юлій Гриґашій (тепер у ЗДА), о. д-р Юлій Ба- чинський, парох Чорноголови, який привіз із собою і кілька селян, о. д-р Віктор Шелько, Іван Колесар, заможній ужгородський міщанин, і ін. Згідно з пляном, на предсідника зборів обрано о. д-ра Симеона Сабова. Коли по з’ясуванні цілей і завдання зборів, о. Віктор Желтвай подав пропозицію, щоб головою новоствореної ради обрати о. С. Сабова, то кандидат був настільки заскочений, що відразу заявив, що він "не достойний” на цей пост, тим більше, що на зборах є відомий діяч
о.    Августин Волошин, який “повинен бути вшанований голов- ством". Але о. А. Волошин логічно переконав о. С. Сабова, що “наш народний інтерес” вимагає того, щоб головою ради не була особа, яка перед мадярами має марку пан-славіста. Це переконало кандидата й одноголосно вибрано о. С. Сабова головою. Секретарем Ради обрано о. д-ра Юлія Ґриґашія, який також мав певного роду симпатії до мадярів, але також був розумною і толерантною людиною. Помічником секретаря, якого завданням було писати протоколи, вибрано проф. Аві устина Штефана і в той спосіб проукраїнська група мала свого дові- реника в серці Ради, а заразом обминено загрозу, що о. А. Волошин міг би був бути змушений головувати в Раді, якої цілі й завдання, згідно з пляном, не були йому по душі “70).
    Голова Руської Народної Ради в Ужгороді, о. д-р Симеон Сабов, взяв своє завдання дуже серйозно й негайно розпочав акцію перед урядовими чинниками в Будапешті, щоб здобути й закріпити якнайбільше автономних прав карпатським українцям у рамках Мадярщини. В міжчасі, в самій Мадярщині прийшло до державного перевороту й створено республіканський уряд на чолі з Михайлом Каролі, в повній сепарації від Австрії. В уряді Каролі створено спеціяльне міністерство для немадярських національностей, на чолі якого став ліберальний .політик жидівського роду, д-р Оскар Ясі (тепер професор-емерит Обер- лін Каледжу в ЗДА), який був прихильно наставлений до розв'язки національностевого питання.
     Заходами С. Сабова, при прихильному наставленії! в тому часі Оскара Ясі, парлямент Мадярської Республіки 21 грудня 1918 року прийняв "Народний Закон ч. X з 1918 року про Автономію Руської Нації, живучої в Мадярщині ”71).
     Автономній провінції надано назву "Руська Країна" — це на пропозицію д-ра Гіядора Стрипського, щоб наблизити до назви Україна — а її територію обмежено до комітатів Марма- рош, Угоча, Берег і Уж, тоді як приналежність комітатів Земплин, Абауй-Торна, Шарош і Спіш залишилася невиріше- ною.
     Цей закон в § 1-му визначував автономні права ось так: "Руська Нація, живуча в Мадярщині, повинна мати повні права на самовизначення відносно справ внутрішьої адміністрації, судівництва, публічної освіти, її культури, релігії та вживання мови і то так у законодавстві, як і в адміністрації країни. Цей закон забезпечує ці права й містить в собі зобов’язуючі постанови відносно цих прав“. В дальших одинадцятьох параграфах цього закону стверджено, що "Руська Країна вирішує й адмініструє всі свої справи через її власні органи”, якими є: автономний Руський Народний Сойм, як законодавчий орган, а для адміністрації країни в Будапешті встановлено спеціяльне Міністерство для Справ Руської Країни, а в самому краю автономну адміністрацію повірено Директорії Руської Країни. Міністром для Справ Руської Країни негайно назначено д-ра Ореста Сабова з ОСІДКОАЇ у Будапешті, а рахівського адвоката д-ра Августина Штефана іменовано Головою автономної Директорії, з осідком у Мукачеві. Покликано до життя Руський Народний Сойм, який зійшовся на свою одиноку сесію в місяці березні 1919 року до Мукачева. Але вже при цьому першому акті порушено закон, бо згідно з постановами §8-го цього закону вибори мали бути “загальні, таємні, рівні й безпосередні“, а в дійсності лише члени громадських рад були допущені до участи у виборах. Очевидно, між ними було чимало мадярофілів, тоді як народ був проти мадярів.
Одним із перших актів д-ра Ореста Сабова, як міністра для справ Руської Країни, була заява з 8-го січня 1919 року, що міста Ужгород, Мукачів, Берегово, Марморошський Сигіт, Сев- люш, а навіть і Свалява та Солотвина, як також округи берегівська, севлюшська та тячівська, будуть і надалі інтегральною частиною Мадярщини й вилучені з автономної Руської Країни. Це викликало велике невдоволення і коли посли Руського Народного Сойму зійшлися на сесію, то зробили вони одиноке рішення: на пропозицію Константина Грабаря (пізнішого губернатора за чеського режиму) вони ультимативно заявили мадярській владі, що Сойм зійдеться знову на сесію тільки тоді, якщо мадярська влада визначить границі Руської Країни задовольняюче для карпатських українців. Фактично, це означало кінець "автономії", якої мадяри і без того ніколи не бажали респектувати. Вони і тепер трактували справу згідно зо своєю традицією, базованою на принципі: "Несе щеммі, фогд меґ йовл”, тобто ’’тут маєш ніщо, тримай його добре“. Карпатські українці це добре знали.
    Ще перед прийняттям Закона ч. X мадяри намагалися дістати заяву лояльности від карпатських українців. Для того скликали вони на 10 грудня 1918 року збори в Будапешті, але на пропозицію д-ра Юлія Бращайка, о. Михайла Медве, Степана Клочурака, Юліяна Чучки та Миколи Долиная учасники відхилили мадярське бажання, заявляючи, що рішення про долю карпатських українців може прийняти тільки сам народ у краю. Після цієї поразки, мадяри скликали подібні збори до Сиготу на 18 грудня 1918 року, на яких учасники відкинули ініціятора д-ра Гощука, а натомість вислухали промову д-ра Михайла Бращайка, на якого пропозицію створено Руську Народцу Раду Мараморощини й постановлено домагатися прилучення Закарпаття до Української Держави, яка в міжчасі вже була проголошена за Карпатами. Одночасно заініційовано відбути Всенародний Конгрес Русинів у Хусті й запропоновано дату 21 січня 1919 року. Отже, мадяри зазнали повної поразки.
    Тимчасом, на самому Закарпатті дух о. Олександра Духно- вича надхнув широкі народні маси й вони взяли свою долю у власні руки. Вся територія вкривається в революційний спосіб зорганізованими національними радами, які пам’ятали слова свого великого пробудника, що там "свої то за горами, не чужії люде”, які за Бескидом створили свою власну Українську Державу.
    Всього на всього один день після проголошення самостій- ности Західньо-Української Республіки у Львові, під проводом братів Юлія та Михайла Бращайків уже 2 листопада 1918 р. в Хусті зорганізовано Руську Народну Раду й уже тоді вирішено включити Закарпаття в Українську Державу72). Тиждень по проголошенні суверенности Західньо-Української Республіки, 8-го листопада 1918 року, Руська Народна Рада в Старій Любовні, на чолі з о. Омеляном Невицьким, постановила домагатися включення Закарпаття в рамки Української Держави. Місяць пізніше, 8 грудня 1918 року, Руська Народна Рада в Сва- ляві, очолювана Михайлом Комарницьким, а вслід за нею, як вже вище згадано, і Мараморошська Народна Рада в Сиготі 18 грудня 1918 р. заявилася за злукою Закарпаття з Україною. Українська Народна Рада в Станиславові полагодила домагання народних рад Закарпаття позитивно, і, включивши його тимчасово в рамки Західньої Української Народної Республіки, робила підготовчі кроки до великого Акту Соборности — 22-го січня 1919 року. Війська ЗУНР, згідно з домовленням проф. А. Штефана з Українською Парляментарною Репрезентацією, частинно взяли Закарпаття під свою мілітарну охорону. Тимчасовий Основний Закон ЗУНР в Артикулі 11-му, визначуючи кордони держави, включив територію Карпатської України в рамки ЗУНР.
     Кульмінаційною точкою тогочасного народного волевиявлення треба вважати відбуття Всенародного Конгресу Угорських Русинів у Хусті в дні 21 січня 1919 року, напередодні проголошення Акту Соборности всіх українських земель в одній державі —• Українській Народній Республіці. У цьому Конгресі взяло участь 420 делегатів, з яких кожний заступав тисячу осіб українського населення7®). Цей Конгрес ухвалив однодушно резолюції, схоплені в сімох пунктах, перший з яких звучить так:
    “Всенародний Конгрес Угорських Русинів з Дня 21-го січня 1919 р. ухвалює з’єднати комітати: Мараморош, Уго- ча, Берег, Уг, Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна з Соборною Україною, просячи, щоб нова держава при виконанні цієї злуки узгляднила окремішнє положення угорських русинів. ’
    Всенародний Конґрег заявляє, що руський народ Угорщини не признає “десятого закону про Руську Країну”, даного в Будапешті в 1918 році, бо ухвалено його без волі народу і без його заступництва".
Третя точка резолюцій звучить:
     "Всенародний Конгрес просить, щоб українське - військо обсадило комітати, заселені Русинами і щоб заосмо- трило населення, яке живе у важких обставинах, у поживу“,
— а остання точка постановляє:
     "Всенародний Конгрес вибирає для ведення справ угро-руського народу Центральну Народну Раду і надає їй повновласть заступати угорських Русинів усе і всюди, де цього буде потрібно, перед усіми народами, і зробити все, що кожночасно буде потрібно в інтересі руського народу74).
     Головою Центральної Народної Ради вибрано д-ра Михайла Бращайка, якого уповноважено очолити делегацію до Києва з метою повного переведення цих постанов у життя. Ця делегація, однак, доїхала лише до Станиславова, бо Київ у між- часі впав жертвою московсько-большевицької агресії. Делегацію, на чолі з д-ром Юлієм Бращайком, уповноважнено поїхати до Парижу, щоб представити бажання карпатських українців мировій конференції.
     Отже, серед карпатських українців зовсім не було думки про прилучення Карпатської України до ново-створеної Чехо- Словаччини. Лише вже після того, як Масарик і Бенеш фактично добилися свого на мировій конференції та, за згодою якої чеські війська окупували Пряшівщину аж по Ужгород, на саме Різдво, 7-го січня 1919 року, відомий опортуніст д-р Антін Бескид у Пряшеві розпочав про-чеську акцію. При допомозі чехів, поїхав він навіть до Парижу, де без ніякого уповноваження нав’язав контакт із Жатковичем і Гардошом, які знехтували волю народу й узурпували собі право говорити в його імені. В той спосіб, мирова конференція поставила карпатських українців і їхніх справжніх провідників перед доконаний факт.
    Знехтовано навіть той факт, що в східній частині Карпатської України народне волевиявлення завершено перебранням влади й адміністрації у власні руки, роззброївши мадярські військові з’єднання в Ясінню, Рахові, а навіть у СигсГгі й у всій закарпатській Гуцульщині. На саме Різдво, з 7 на 8 січня 1919 року, гуцули під проводом братів Василя, Івана і Дмитра Клим- пушів, Степана Клочурака та Олекси Мочарняка виступили збройно, щоб засвідчити свою волю жити в українській державі. Коли з усіх сторін стали наступати вороги, вони зброєю боронили свою батьківщину й проголосили її Гуцульською Республікою з 42-членним парляментом і чотири-члєнним урядом. Гуцульська Республіка встоялася аж до кінця 1919 року, коли то румунські війська здобули Ясіння, щоб відтак передати всю територію чехам.
    Тим часом події розвинулися трагічно для українських визвольних змагань. Карпатські українці залишилися ізольовані від інших частин України й поділяли долю її розчвертування. З одного боку для чехів усе ж таки треба було мати бодай додатково доказ бажання народу належати до Чехословаччини, тому розпочали вони агітацію, висилаючи самого Григорія Жатковича на Закарпаття в тій цілі, а з другого боку, після доконаного факту насильства й самі провідники Закарпаття вирішили рятувати ще ті права, які можна ще було рятувати. Тому то доходить до злуки хустської, ужгородської та пряшів- ської ради в дні 7 травня 1919 р. в Ужгорода в одну Центральну Руську Народну Раду, на чолі якої стае д-р Антін Бескид, а заступниками голови обрано о. Августина Волошина та д-ра Юлія Бращайка. Ця нова Центральна Рада, в творенні якої брав участь також Григорій Жатковнч, слідуючого дня, тобто 8 травня 1919 року, прийняла формальну постанову про злуку Закарпаття з Чехословаччиною на автономних правах. Рада уповноважила спеціальну комісію, на чолі з д-ром Іллею Га- джеґою, зложеною з фахівців, виготовити резолюції відносно розмірів автономії, що її карпатські українці повинні мати в рамках нової держави. Правно вони являлися умовами, на яких карпатські українці погоджувалися включитися до ЧСР. Дня 15 травня 1919 р. Центральна Руська Народна Рада вислухала звіту цієї комісії та прийняла ряд резолюцій, між якими в першій точці читаємо: "Русини утворюють в рамках Чехо-Сло- вацької Республіки самостійну державу”, а четверта точка визначує права цієї "самостійної держави*4 ось так: "Підкарпато- руська Держава являється незалежною державою у всіх її автономних і внутрішніх справах“, а в 14-ій точці читаємо:
    ”У всіх спірних питаннях, як також у справах інтерпретації цього (міжнародного договору відносно злуки) договору, так Чехо-Словацька Республіка, як і Руська Держава має право звернутися до найвищого авторитету, який уповноважений рішати такі питання, тобто до Ліги Націй. Рішення Ліґи Націй являються зобов’язуючими для обидвох сторін75).
     Це останнє домагання було в повній гармонії з домаганням американського представника на мировій конференції відносно карпато-української автономії і було воно включене в спеціяльну заяву, підписану Е. Бенешом.
     Спеціяльна делегація, на чолі з о. А. Волошином, предложила ці умови президентові Томі Ґ. Масарикові дня 23 травня 1919 року, як також вислано їх до мирової конференції. Отже, це були умови "добровільного прилучення до ЧСР“, на яке чехи так залюбки покликувалися. Умови ж ці знехтували вони від самого початку.
     Перед мировою конференцією Чехо-Словаччина зобов’язалася включити постанови Артикулів 10-13 Сен-Жерменського договору в текст своєї конституції. Формальність цю задоволено міжнародно-правно тим, що змодифікований на користь чехів текст включено в параграф 3-ій Конституційної Грамоти ЧСР, що її прийнято гіарлямснтом 29 лютого 1У20 року, без якої-будь співучасти представників карпатських українців. Але навіть ці вже значно обкроєні постанови конституції нехтовано чехами впродовж 19-ти років, коли не брати на увагу існування безправного губернатора, хіба як символу автономії.
     Тільки по 19-літній затяжній боротьбі за дотримання взятих на себе чехами обов’язків та міжнародно-правьо гарантованих автономних прав прийшло до переведення їх у життя. Щойно 11 жовтня 1938 р. приходить до створення автономного уряду Карпатської України з осідком в Ужгороді, правда, цим разом у значно іншій формі як та, що була Гарантована договором з 1919 р. Бо ж і ціла Чехо-Словацька Республіка була змінена до основ, приймаючи в основу федеральний устрій держави.
     Провізоричний правно-конституційний стан тривав у Чехо- Словаччині до 22 листопада 1938 року, коли то Парлямент ЧСР у Празі змінив конституцію з 29 лютого 1920 року, доповняючи її постановами про федеративний її устрій. Цей же ж парлямент прийняв окрему Конституційну Грамоту Карпатської України ч. 328-38 Збірка Законів і Росп. ЧСР, як інтегральну частину конституції всієї Федерації "76). Насамперед, цей закон розмежував компетенції федеральної влади в Празі та Карпато- Української влади в Хусті. Згідно з цим законом, вибори до першого Сойму Карпатської України мали відбутися до п’яти місяців, а першу сесію Сойму мав скликати президент республіки найдалі до одного місяця по виборах. Сойм установить додаткові конституційні закони для Карпатської України. В майбутньому, членів уряду Карпатської України мав іменувати президент федерації на основі пропозиції Президії Сойму Карпатської України. Вирішення остаточної урядової назви країни залишено Соймові. Ця грамота увійшла в життя 16-го грудня
1938  року.
     Маючи широкі повновласті аж до відбуття сесії першого Сойму, ЗО грудня 1938 р. влада Карпатської України видала слідуюче історичної ваги розпорядження ч. 36 про назву країни:
    
     § 1. До дефінітивного установлення назви Підкарпатської Руси, по думці § 2 конституційного закону з дня 22 листопада 1938 р. число 328 36. з. і р. Чехословацької Республіки, можна вживати крім назви Підкарпатська Русь також і назви ’’Карпатська Україна”.
     § 2. Це розпорядження набуває обов’язуючої сили з днем його оголошення.
     Хуст, ЗО грудня 1938 року.
    
Д-р Августин Волошин, в.р.    Юліян    Ревай,    в.р.

     У практиці вживано назви ’’Карпатська Україна” вже раніше. І так, на приклад, уже в зв’язку з віденським арбітражем прем’єр о. А. Волошин дня 3 листопада 1938 року видав відозву, адресуючи її “До Громадян Карпатської України”, а також того дня вислав звернення до Організації Державного Відродження України в ЗДА, в якому вживає терміну ”Ми Уряд Карпатської України...”. Фактично в боротьбі за прийняття назви парлямен- том 22 листопада 1938 р. в конституційному законі дійшло, мабуть, до першої поновної сутички поміж карпатськими українцями та чехами”). Чехи не могли відвикнути від своєї двадцятилітньої практики, хоч Чеська Академія Наук, на пропозицію своєї фахової мовної комісії, вже 4 грудня 1919 року визнала, що “Викладовою мовою Карпатської Руси належить признати українську літературну мову78).
     Щоб зреалізувати принцип народовластя, уряд Карпатської України рішив зложити свій тимчасовий мандат у руки народу, дати можливість народові зформувати свій власний політичний і державний провід. Дня 12 січня 1939 року, на основі Конституційної Грамоти Карпатської України та існуючого виборчого закону Чехословацької Республіки ч. 126-927 36. з. і р., зобов’язуючого й у Карпатській Україні, розписано вибори до Першого Сойму Карпатської України на неділю 12 лютого
1939  року "78).
     Ось офіційні документи про розписання виборів:   

“ОГОЛОШЕННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ У ХУСТІ З ДНЯ 12 СІЧНЯ 1939 Р.
ПРО РОЗПИСАННЯ ВИБОРІВ ДО ПЕРШОГО СОНМУ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
    Міністерство внутрішніх справ Карпатської України розписує по думці §1. точ. 3. уст. І. конституційного закону з дня 22 листопада 1938. ч. 328 36. з. і р. про автономію Карпатської України (Підкарпатської Руси) отсим вибори до першого сойму Карпатської України на неділю, дня 12 лютого 1939 року.
    Вибори відбудуться на основі части І. і III. закона ч. 330-1920 36. з. і р. по тексту закона ч. 126-927 36. з. і р.
         Виборчі списки будуть, починаючи днем 19 січня 1939 року, впродовж 8 (восьми) днів виложені у всіх громадських урядах до прилюдного наглянення.
    Листа кандидатів має бути по думці §20. зак. з 14-го квітня 1920 р. ч. 330 36. з. і р. по тексту закона з 14 липня 1927. ч. 126. 36. з. і р. подана партіями в двох примірниках найпізніше 21 дня перед днем виборів т. є в неділю 22-го січня 1939 до 12 годин в полуднє предсідникові краєвої виборчої комісії в Хусті, владний будинок (перед тим окружний уряд) двері ч. 22.
і
    Члени краєвої виборчої комісії мають відповідати вимогам, наведеним в §11. виб. закона.
    Виборча сторона має зголосити найпізніше 14 днів перед днем виборів т. є дня 29 січня 1939 р. своїх уповноважених до районових виборчих комісій надзірному політичному урядові першої інстанції.
    Краєва виборча комісія збереться перший раз на ві- звання предсідника в цілі порядкування лист кандидатів і дая переведення скрутінія зійдеться без візвання у пред- сідика у владнім будинку на другий день по відбутих виборах т. є у вівторок дня 14 лютого 1939 р. о годині 14 після полудня.
Предсідник правительства і міністер внутрішніх справ Др. Августин Волошин, в.р.

     Другий важливий документ звучить ось як:
“ОГОЛОШЕННЯ ПРАВИТЕЛЬСТВА КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ З ДНЯ 16. СІЧНЯ 1939 Р. ПРО ІМЕНУВАННЯ ПРЕДСЩНИКА КРАЄВОІ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ
    На підставі §4 розпорядження правительства Карпатської України із дня 5. січня 1939 р., опублікованого в урядовім Вістнику Карпатської України зо дня 18. січня 1939 р. ч. І. в зв’язку з постановлениям §11. уст. 2>,\зак. ч. 126-1927 36. з. і р., правительство Карпатської України іменує за предсідника Краєвої Виборчої Комісії для виборів до першого сойму Карпатської України (Підкарпатської Руси) Петра Калигаока, старшого комісара політичної управи, що урядуватиме у владнім будинку в Хусті, ч. дверей 22, його заступником Миколу Лацанича, старшого комісара політичної управи при президії Правительства Карпатської України.
Др. А. Волошин, вр.
Ю. Ревай, в.р.
     
У той час політичний провід народу спочивав у руках Першої Центральної Української Народної Ради (яка часто вживала назви "Українська Народна Рада Карпатської ’України"), на чолі з о. Августином Волошином, який водночас був і прем’єр-міністром уряду Карпатської України. Від часу повної активізації в державно-політичному житті 1-ої ЦУНРади восени 1938 р. непомітно зійшли зо сцени усі дотогочасні політичні партії, а в додатку розпорядком федеральної влади в Празі з 23 грудня 1938 р. були всі дотогочасні партії й формально розв’язані. З огляду на надходячі вибори, дня 18 січня 1939 р. в Хусті засновано Українське Національне Об’єднання, як політичну партію, що негайно зголосила свою участь у виборах Дня 24 січня 1939 року зформовано дефінітивний Провід УНО в такому складі: на чолі став Федір Ревай, заступником голови Михайло Тулек, генеральним секретарем Андрій Ворон, секретарем Іван Рогач, редактором пресового органу Василь Ґрен- джа-Донський, референтом інформації д-р Володимир Кома- ринський, а членами Проводу ввійшли ще проф. Августин Штефан, д-р Михайло Бращайко, Ірииа Невицька, д-р Степан Росоха, Юрій Пазуханич, д-р Микола Долинай, Степан Клочу- рак, о. Василь Лар, Дмитро Німчук, Михайло Марущак, о. Дмитро Попович, Іван Климпуш і д-р Михайло Гупаловський. Кон- трольорами обрано Миколу Баботу та д-ра Миколу Бандусяка.

В УНО, фактично, об’єдналися всі творчі елементи Карпатської України, бувші члени Християнської Народної Партії, Української Національної Селянської Партії, Аграрної Парти, Націоналістичної Молоді, Соціял-Демократичної Партії та дотогочасні безпартійні. Фактично треба було б розглядати УНО, як порозуміння цих різних угрупувань для спільного виступу у виборах, виставляючи спільний список кандидатів, до якого долучилися відтак і кандидати національних меншин.
    Окремий виборчий список зголосили були до Центральної Виборчої Комісії українські жіночі організації, на чолі з панями Степанією Тисовською та Марусею Химинець, на знак протесту, що в лісту кандидатів УНО не включено ні однієї жінки. Але ще далеко перед виборами вони відтягнули свою лісту, а провідниця жіночого руху, пані Ірина Невицька видала спеціяльний заклик до жіноцтва, щоб однодушно підтримало лісту УНО80).
    Найвидатніші провідники з-під стягу мадяро-москвофіль- ської Русскої Народної Ради, як от д-р Иосиф Камінський, д-р Степан Фенцик, Андрій Бродій, Михайло Демко й інші, залишилися в Ужгороді та Мукачеві в рамках Мадярщини. Ті москвофіли, які не були одночасно мадяронами, не пішли за своїми провідниками, а залишилися в Карпатській Україні. Перед виборами зладили вони опозиційну лісту "Групи Подкарпат- ских Русинов“, на чолі якої став фаховий учитель Михайло Василенко, колишній член бенешівської націонал-соціялістичної партії. Цю лісту, Що її предложив був п. Грабар, Центральна Виборча комісія відкинула з трьох причин, а саме, листина не була предложена політичною партією, а згідно з виборчим законом ч. 126-1927 жодна група виборців н? була управнена до участи у виборах, бо це право прислуговувало лише політичним партіям, а “Група Подкарпатских Русинов” ніде не була зареєстрована як політична партія. Представник цієї групи не зложив відповідної суми грошей на друк кандидатної листи, а третьою причиною було те, що між кандидатами були прізвища осіб, які не давали своєї згоди, бо були включені у виборчий список УНО, як напр., прізвище д-ра Мілоша Дрбала. Фактично, ці люди, по залишенні їх їхніми провідниками, були такі розгублені, що не були в стані зладнати виборчого списка. Між іншим, чимало раніше обманених чесних людей складало заяви про поворот на народній шлях, як от Михайло Луґош, Василь Когут, Ольбрихт Ступка і інші.
    Правда, Бродій і Фенцик не припинили своєї антинарод- ньої діяльности. Напередодні виборів, вночі мадярські терористи перепачкували масово надруковану в Мадярщині листину кандидатів, на чолі з Андрієм Бродіем, Степаном Фенциком, Михайлом Демком і т. д., на територію Карпатської України й намагалися поширити її серед населення й стероризувати його, щоб воно голосувало цими бальотами. Це була одна з акцій, які мали викликати інциденти, якими мадяри хотіли оправдувати свій наперед заплянований мілітарний напад на Карпатську Україну саме в дні виборів. Цього їм не вдалося. Натомість в прикордонних чисто українських селах — Дравці й Баранинці, що їх приділено у Відні, мадярам, вночі з 12 на 13 лютого повивішувано білі прапори на знак єдности з Карпатською Україною.
    Розписання виборів українська преса привітала з великим вдоволенням. “Нова Свобода” з 21 січня 1939 року писала: ’’Крок влади в цій справі вважаємо доцільним і вчасним бо вибори покличуть до життя представників народу, які проголосять його суверенну волю та будуть творити закони, на основі яких виконавча влада краю буде поступати та переводити реформи”, як також стверджує, що "Український народ стоїть тепер перед найвідповідальнішим завданням. Виборами мусить показати світові, що він свідомий і здібний до самостійного політичного життя”. Ця сама газета з 25 січня 1939 р. стверджує, що впродовж минулих 19 літ було в Карпатській Україні багато виборів — до сільських рад, до окружних представництв, до краєвого заступництва, як також до парляменту й сенату. Стверджує, однак, з рішучістю, що ”ці вибори ніколи не віддзеркалювали правдивої волі українського народу Карпатської України“, бо ’’звичайно перемагала та партія, яка мала найбільше грошей, найкраще розбудований партійний апарат та найспритніших, безідейних, продажних агітаторів“. Заявляє вона дальше, що ’’тепер таким виборам надійшов кінець“, бо ”на селі не буде текти горілка, не буде сипатись Юдин гріш, не буде обманства, брехні, ніхто вже не буде обіцяти грушок на вербі”. Тому то ”це будуть перші, чисті, народні вибори, які справді віддзеркалюватимуть волю народу”, а "мільйони чеських корон, мадярських пенґевів, польських злотих пішли намарно, бо перемогла ідея, а не корупція, переміг український народ, а не плачені агенти, зрадники та гнобителі!”
    Виборам до першого Сойму Карпатської України придавано дуже великого значення. Таж повних 19 років змагалися за них карпатські українці. “Нова Свобода“ з 5 лютого 1939 р. писала в передовиці п. з. “Народе, нехай буде воля Твоя”, між іншим таке:
”...дата 12 лютого бр. буде датою особливою історичного значення — в цей день відбудеться узаконення державно-правного становища Карпатської України виявом волі народа. .
      Виборче голосування до Карпатоукраїнського Сойму .-'Є в суті речі здійсненням принципу народоправства, в його повному і широкому розумінні. Народ є сувереном державних прав: його волі і його контролі підлягає влада, законодавчий сойм і національно-політичний провід... Національний провід разом з українським урядом мають не тільки моральне та формальне право, але й обов’язок предкладати на затвердження народу свою діяльність і ухвалення всенароднім голосуванням їхніх пропозицій. Всенародне голосування може предложені на народне рішення справи більшістю своїх голосів апробувати або відкинути...
    Своєю участю у виборах народ ствердить усамостій- нення Карпатської України”.
     У тому ж дусі появилося ряд передовиць, а в числі з 9-го лютого 1939 р. в "Новій Свободі” читаємо:
    "Перший Сойм Карпатської України принесе фіксацію всіх наших національних здобутків. Він дасть законну підставу нашому народові випростатися у весь зріст та, по тисячелітнім упокоренню, гордо сказати: Я тут пан і володар!”
     У сам день виборів, орган Українського Національного Об’єднання, тобто “Нова Свобода“, висловлює віру в перемогу ось якими словами:
    ”Не треба бути пророком, щоб передбачити висліди голосування до Першого Карпато-Українського Сойму. Треба бути лише реально думаючою людиною і тверезо дивитись на дійсність, щоб певно і сміливо сказати: 12-го лютого буде повна перемога тих, які підняли прапор карпато-українського державного усамостійнення, які взяли український провід у свої руки і які цей провід очолили. В цій перемозі немає і не може бути ні в кого жадного сумніву. Народ піде за тими, хто вивів його з вікової неволі і, перевівши через перехресні стежки на шляху ісюрії, довів щасливо до створення Карпато-Украінської Держави“.
     Відомий карпато-український поет і письменник Василь І'ренджа-Донський опублікував у день виборів статтю під заголовком "Сьогодні велике Свято”, в якій читаємо, між іншим: "Сьогодні український народ під зеленими Карпатами скидає тисячелітнє ярмо, яке наклали на нього гнобителі. Пориває пута і виходить на широкий шлях, де гріє ясне Сонце Золотої Волі.
    Сьогодні він одержує мандат управляти собою, стає легальним у родині Держав і сідає до стола Вільних Народів.
    Нинішня неділя — це день повноліття. Нинішнім днем виступає цей відламок великої Нації, як дорослий, як зрілий до того, щоб сам рішав про свою долю, про своє майбутнє...
    Холодний вітрик гойдає рідними, соняшно-блакитними барвами... Хатки прикрашені рушниками... Дівчата у вінках, у святочних киптариках... Сьогодні дзвони гудуть: Воля... Воля... Воля!
    У Карпатській Україні сьогодні велике свято...".
     А ось що каже Андрій Патрус, один з тих, які ще донедавна йшли облудним шляхом москвофільства, вірячи в чесність боротьби за народні права групи Бродія-Фенцика, а по їхній ганебній зраді відвернулися від зрадників-запроданців і стали тілом і душею надробляти змарнований труд, У статті "Народне весілля“ читаємо:
    "Віками кривджена мала галузь великого українського дуба добре зрозуміла суть даного історичного моменту. Вона виконає свій обов’язок супроти бажання своєї Нації, на благо своїм майбутнім поколінням.
    Над цілою Карпатською Україною віє сьогодні великий, ясний білий прапор. Прапор волі, залізної відданости своїм дідівським традиціям сталевої віри й надії.
    Сьогодні незабутній день великого народного весілля, могутнього, буйного, що накреслить Карпатській Україні нові шляхи і зродить сильних і некомпромісових, свідомих героїв, що не здригнуться на клич Батьківщини заглянути ворогові, смерті прямо в очі, що дисципліновано, як один муж стануть проти всіх перепон життя і зметуть їх мов повінь на весні**.
     І ще одна цитата. Писана вона рукою відомого нашого письменника, Уласа Самчука, який виконував функцію пресово- інформаційного референта УНО в Хусті. Через нього УНО звертається до українців у всьому світі словами:
    В ці чудові дні, що їх переживає наш народ, ми кожну хвилину зв’язані думкою з тим, що було, що є і що буде. Ми зв’язані з усім нашим народом на цілому світі, бо ми знаємо, що історія і наш народ зо своєї неймовірної висоти з острахом та радістю дивляться на нас.
    Не бійтеся, дорогі брати! Радійте разом із нами, бо ось перед нами день 12. лютого, що нас назве, що нас утвердить і нас зміцнить! Ми віримо й ми працюємо. Ми знаємо, що на сторожі стоїте Ви. І, коли одного разу покличе нас історія на свій великий суд, Ви, українці цілого світу, будете свідчити й своїм п’ятдесятмільйонним голосом ствердите: народ України в Карпатах здав свій іспит. Хай живе Він вічно! Слава йому!
     Поруч із широко розгалуженою виборчою кампанією до населення видано різними чинниками ряд закликів. Насамперед сам Уряд Карпатської України звернувся відозвою ”До всіх Громадян Карпатської України” за підписами о. А. Волошина та Ю. Ревая. За Українське Національне Об’єднання ряд закликів підписав Федір Ревай та Андрій Ворон. Православні кандидати УНО відбули спеціяльну передвиборчу конференцію з православним духовенством і мирянами й видали спеціяльну відозву, що її підписали три кандидати, 17 священиків і 5 провідних діячів Православної Церкви. Апостольський Адмінінтра- тор Греко-Католицької Церкви, Високопреосв. Кир Діонисій Нярадій видав окремого пастирського листа, в якому одною з проблем заторкував справи виборів. Слідом цього пішли також різні професійні та жіночі організації.
     Увечорі напередодні виборів міста й села Карпатської України прибрали святочний настрій. Всюди ще відбувалися передвиборчі віча серед повені українських прапорів, гомону дзвонів і спеціяльно освічених свічками вікон хат і домів. Розпалені на верхів’ях найближчих гір вогнища Карпатськими Січсвчка,мн й доростаючою молоддю додавали ще більшого чару країні. В неділю вранці побожний народ Закарпаття насамперед пішов у свою церкву, а по Св. Літургії майже всюди селяни громадою йшли до виборчих приміщень.
     В такій то надзвичайно святковій обстановці, дня 12 лютого 1839 р., переведено в усій країні, за вийнятком Пряшівщини, яка і надалі була ще адміністрована урядом Словаччини, бо ще не устійнено було дефінітивного кордону поміж Карпатською Україною і Словаччиною, таємні, рівні, прямі й безпосередні вибори послів до Першого Сойму Кзппатської України, як законодавчої влади автономної держави. В пересічному на кожних 20,000 мешканців вибрано одного посла, отже вибрано 32-ох послів, цих законних репрезентантів волі народу.
     Загальний ви слід голосування за округами був такий81):



ОКРУГИ                
заявилися до голосу­вання                 
  ВСІХ               
ГОЛОСУВАЛО
за УНО 
                    інших
% голосуючих за УНО
Хуст
37,219
33,939
   29,658
4,281
87.50
Волове
17,945
16,725
   16,545
180
98.01
Перечин     
12,245
11,514
   10,774
740
93.57
Велике Березне     13,962
13,379
   13,160
219
98.04
Рахів
 32,040
30,500
   29,286
1,214
96.00
Іршава
25,981
24,469           
23,502
967
96.06
Тячово
41,368
39,097
37,494
1,603
95.09
Свалява
26,261
23,603
21,839
1,764
92.52
Севлюш
29,126
27,642
25,807
1,835
93.36
Середнє
12,196
11,583
11,060
523
95.80
Чинадьово
33,022
29,516
23,626
5,890
80.04
Разом
284,365
263,202
243,557
19,645
92.40


Участь у виборах була надзвичайно висока, бо населення було дуже зацікавлене своєю долею і хотіло виявити свої справжні бажання: з одного боку дати вияв підтримки свойому урядові на чолі з о. А. Волошином, а з другого боку заявити противникам Карпато-Української сфедерованої державности, що воно не бажає ані мадярської, ані польської, ані навіть чеської опіки. З другого боку, противники українського уряду були також дуже заінтересовані виборами й намагалися здобути для себе якнайбільше голосів, тому вони також майже 100%-во взяли участь у голосуванню. Тим треба пояснити, що з 284,365 управнених до голосування аж 263,202 громадяни взяли активну участь, тобто 92.6% усіх управнених до голосування.
    Ліста УНО та народностевих меншин вийшла повною перемогою, а противники українського національно-державного відродження потерпіли колосальну поразку, зібравши заледве
19,645 голосів, з яких треба відрахувати ще 2.328 неважних голосів. Крім того, вже після публікації вище поданої табелі з деяких місцевостей надіслано додаткові дані, на основі перерахунку голосів, які зміняли загальне число голосів незначно ще на користь лісти УНО, як напр., Великі Лази і інші села.
    У висліді цих виборів, послами Першого Сойму Карпатської України були вибрані: 1) о. Д-р Августин Волошин, пре- м*єр-мїністер Карпатської України, Хуст, 2) Юліян Ревай, міні- стер уряду Карпатської України, Хуст, 3) Д-р Михайло Бращай- ко, публічний нотар, Хуст, 4) Д-р Юлій Бращайко, адвокат, Хуст, 5) Іван Ґрига, селянин, Вишні Верецьки, 6) о. Адальберт Довбак, парох, Ізки, 7) Д-р Микола Долинай, лікар, Хуст, 8) Д-р Мілош Дрбал, адвокат, Хуст, представник чеської національноі меншини, 9) Августин Дутка, суддя, Хуст, 10) Іван Ігнатко, селянин, Білки, 11) Д-р Володимир Комаринський, адвокат, Хуст, 12) Іван Качала, залізничник, Перечни, 13) Василь Климпуш, промисловець, Ясіння, 14) Василь Лацанич, учитель, Велике Березне, 16) Микола Мандзюк, учитель. Сев- люш, 17) Михайло Марущак, селянин, Великий Бичків, 18) Інж. Леонід Романюк, урядник, Хуст, 19) о. Ґріґоре Мойш, румунський парох, Біла Церков, представник румунської національної меншини, 20) Дмитро Німчук, урядник, Хуст, 21) Антін Ернест Олдофреді, урядник, Хуст, представник німецької національної меншини, 22) Юрій Пазуханич, шкільний інспектор, Хуст, 23) Іван Перевузник, селянин, Середнє, 24) Петро Попович, селянин, Великі Лучки, 25) Федір Ревай, директор державної друкарні, Хуст, 26) Д-р Микола Різдорфер, лікар, Свалява, 27) Д-р Степан Росоха, урядник, Хуст, 28) о. Юрій Станинець, парох, Вонігово, 29) Василь Шобей, селянин, Вульхівці, ЗО) Проф. Августин Штефан, начальник Міністерства Культу, Шкіл і Народної Освіти, Хуст, 31) о. Кирило Федслеш, професор, Білки, 32) Михайло Тулик, редактор, Хуст.
     Зараз по проголошенні вислідів виборів, Батько національно-державного відродження Карпатської України та її прем’єр-міністер, о. А. Волошин, звернувся через "Нову Свободу” (з 14 лютого 1939) з таким закликом:
    
СОЛОДКИИ МІЙ НАРОДЕ!
    Вже з перших вислідів голосування бачив я щирі прояви Твоєї любови до тої великої Нації, з котрої Ти походиш. З великою утіхою, з невимовною радістю бачу, що Ти виробив у собі свідомість, що Ти не є вже тим пониженим рабом, тим нещасним рутеном, яким Тебе колись з призирством прозивали чужі пани, але що Ти є сином великої Нації святого Володимира Великого і Ярослава Мудрого, що були першими основоположниками нашої рідної культури вже тоді, коли теперішні великі західні народи ще далеко були від того.
    Твоя щира поведінка при виборах до першого Твойого сойму доказує Твою політичну зрілість, доказує, що Ти зумів у собі витворити не лиш велику національну свідомість, але і солідарність щирої любови один до одного, брат до брата, порозумів наші спільні інтереси.
    В цьому нашому великому успіху я бачу повну гарантію того, що наша країна, хоч мала, але на свойому місці постояла, е на міжнародному полі запевнена і що минуться за неї великі міжнародні спори. Тепер вже наша країна сконсолідована і її чекае велика будучність.
    Я в імені виборних Твоїх послів до Твойого першого сойму, можу Тобі, любий мій народе, пообіцяти, що ми присвятимо всі наші сили для вибудування здорового політичного, господарського та культурного устрою нашої країни. Тоді з нашої країни вникне біда і зникне недовіря, викликане всілякою міжпартійною боротьбою, і наша мала Карпатська Україна зможе експортувати багато духового корму і для своїх братів, що живуть поза кордонами Рідної Землі.
    З утіхою маю ще тут пригадати щиру співпрацю з нашими національними групами, з німцями, чехами і румунами, які кандидували на нашій спільній листі і своїх заступників, а також на ту листу і голосували. З приємністю констатую також і те, що мадярська меншість у більшості пішла з нами. При зложению кандидаційної листи ми запропонували місце і для їх заступника, але в останній хвилині — певно лиш на якийсь зовнішній диктат — відступили від того, але при виборах разом і з жидівським населенням нашої країни, ішли з нами. При такій гармонійній співпраці, могли ми осягнути в голосуванні такого прекрасого успіху, вище 90% всіх голосів. Любов за любов, щирість за щирість!
    Особливо тішить мене те, що наша дорога була правильна і ми тою дорогою ідемо далі, щоб вибудувати культурну, господарську і політичну самостійність для блага нашого народу, у згоді з нашими слов’янськими братами чехами і словаками у спільній федерацій
Др. Августин Волошин
     Рівнож міиістер Юліян Ревай висловився на сторінках того самого числа "Нової Свободи” відносно виборів і їх вислідів. Між іншим ствердив він:
    Вибори до Першого українського сойму відбулися достойно і спокійно!
    Карпатський український народ доказав перед цілим світом свою повну спосібність до незалежного державного життя!
    Досвідчив дальше, що не зрадить більше сам <;ебе, не скує кайдани своїм дітям! Виявив певну волю, що хоче чесно й розумно розбудувати свою державу, щоби в ній спокійно жило “грядуче покоління“.
Закарпатська частина українського народу не завела надії своїх закарпатських братів, ані в Европі, ані за океаном. На це може бути горда повним правом ціла українська національна спільнота по всіх усюдах земноі кулі! Так мадяри на міжнародному форумі, як і мадяро-москво- філи домагалися в жовтні 1938 р. плебісциту. Вислід виборів можна трактувати як тверду відповідь мадярам і бродіївсько- фенциківським мадяронам, якою народ всенароднім голосуванням відкинув їхні претенсії, а водночас виявив бажання жити самостійним життям. Карпато-українські виборці були свідомі цього, бо "Нова Свобода“ з 5 лютого 1939 р. ставила питання виборів виразно у цій площині. Вона писала:
     Кожний громадянин Карпатської України 12. лютого своїм голосуванням виявить свою думку і волю. Хто є за самостійність Карпатської України в потрійнім державнім союзі чехів, словаків і українців, хто за український уряд, хто за свій національно-політичний провід, хто за свій Карпато-Український Сойм, хто за право народа на українській землі — той буде голосувати "за” (УНО); хто з цим не згоден — той буде голосувати "проти”. Скільки буде “ за”, а скільки “проти“ — це рішить 12. лютого сам народ так, як він хотітиме і такою буде його воля.
     Вислідові виборів придавано великого значення ще й з іншої причини. Саме в тому часі празька влада, замість д-ра Едмунда Бачинського, найменувала міністром в уряді о. А. Волошина чеха, генерала Льва Прхалу. По всьому Закарпатті відбувалися протестаційні віча з того приводу, а чехи настоювали на тому, щоб Прхала обняв урядування в ролі міністра внутрішніх справ. Ані прем’єр о. А. Волошин, ані карпатські українці його не хотіли й фактично до урядування його не допущено. З конституційно-правного боку, це питання мав вирішити Сойм Карпатської України в мирний спосіб. Розв’язка мала наступити зараз по скликанню Сойму на його першу сесію. Уряд о. А. Волошина в цілості сподівався зложити свій провізоричний мандат на руки Сойму, а вибрана Президія Сойму, згідно з постановами артикулу У-го, §4, Конституційної Грамоти Карпатської України, мала запропонувати президентові федерації склад нового законного уряду Карпатської України, до якого, можна з певністю твердити, ген. Прхала не входив би був.
     Згідно з постановами артикулу У-го, §3-го, Конституційної Грамоти Карпатської України президент республіки мав скликати Сойм на сесію найдалі до одного місяця по виборах до місцевості, що її мала визначити влада Карпатської України. Але так через спір із-за Прхали, як і в наслідок труднощів вирішити справу пропорційної частини фінансів із цілодержав- ного бюджету, що мала припасти Карпатській Україні, федеральний президент д-р Еміл Гаха відтягав скликання Сойму на його сесію. Карпатські українці вели інтензивну підготовку до відкриття Сойму дня 2-го березня 1939 р. в Рахові. Ця дата була вирішена в свойму часі, бо поштовий уряд виготовив був навіть спеціяльний поштовий значок із написом ”Ческо-Сло- венско” над зображенням одної з найстарших дерев’яних карпато-українських церков, а під ним ’’Карпатська Україна“ та "І. Сойм — 2. III. 1939”. Гаха, однак, сесії на той день не скликав.
    Слідуюча дата, на яку відкриття Сойму приготовлювано в Хусті, було 9 березня .1939 р. На той день до Хусту навіть з’їхалися майже всі посли Першого Сойму, але й тепер Гаха офіційного декрету про відкриття Сойму не видав. Посли, однак, з Хусту вже не роз’їздилися і ждали на офіційний декрет. Вже 8 березня вибрані народом законодавці розпочали в Хусті свої неофіційні наради, на яких розпочато підготовчу працю до офіційної першої сесії Сойму. Нарешті, по реконструкції уряду Карпатської України, жертвою якої впав міні- стер Юліян Ревай, та Українського Національного Об’єднання, в якому замість Федора Ревая провідником стає д-р Юрій Перевузник, як передумови до скликання Сойму, дня 10 березня 1939 p., отже два дні перед останнім законним реченцем, президент Гаха вислав на руки о. А. Волошина декрет слідуючого змісту:
   
Пане Прем’єре Влади,
    скликаю Сойм Підкарпатської Руси на засідання до Хусту на день 21. березня 1939.
    Прага, 10. березня 1939.    Д-р    Е.    Гаха, в.р.82)
    Але події котилися швидким темпом, тому о. А. Волошин звернувся до президента федерації, щоб він змінив дату відкриття Сойму на 15 березня 1939 р. Д-р Гаха це прохання виконав і скликав Сойм замість на 21-ше на 15-те березня 1939 р.83).
    Через напруження поміж Хустом і Прагою посли Сойму Карпатської України вже від 7 березня постійно перебували в Хусті й підготовлялися до історичної сесії. Тому-то мимо великого напруження в Хусті та мимо збройних сутичок Карпатської Січі з чеськими військовими відділами ген. JI. Прхали не було великих труднощів у відкритті офіційної сесії Сойму, як передбачено, в дні 15 березня 1939 р. Але події покотилися таким швидким темпом і в такому напрямі, що вже 14 березня 1939 р., по проголошенні самостійносте Словаччини, сходяться
0  годині 4-ій по полудні- у будинку Президії Влади, у підніжжю хустського замку, на спільні наради члени влади, посли Карпа- то-Укпаїнського Сойму та члени проводу УНО. У двох невеликих кімнатах повно гостей. Тут і провідники "Карпатської Січі”; і закордонні журналісти, фоторепортер Каленик Лесюк і  багато інших. Редактор Юрій Таркович записує імена провідних осіб, які прибули на проголошення' Карпатської України самостійною суверенною державою. Тимчасом, перед владним будинком зібралися великі маси народу.
     Прем’єр А. Волошин говорить телефонічно з ген. Сватком, який обіцяє, що військовими силами під його командою боронитиме кордони проти мадярського наступу, який вже вночі з 13-го на 14-те березня розпочався.
     Через радіовисильню, яка містилася таки у будинку Президії Влади, прем’єр о. А. Волошин виголошує слідуючу де- клярацію:
     Громадяни й Громадянки Карпатської України!
     Рішенням словацького сойму була проголошена незалежність Словаччини. Тим була змінена й міжнародна ситуація Карпатської України, яка рішенням нашого Сойму буде ще офіційно проголошена незалежною державою.
     До остаточного рішення Сойму наша влада вже тепер цю нашу незалежність проголошує.
     Склад уряду Незалежної Карпатської України такий: Прем’єр — Д-р Августин Волошин; заграпичні справи — Юліян Ревай; внутрішні справи — Д-р Юрій Перевузник; господарство — Степан Клочурак; фінанси й комунікація — Д-р Юлій Бращайко; здоров’я й соціяльна опіка — Д-р Микола Долинай84).
     Це дослівний текст цього короткого, але рішучого проголошення самостійности. Наводимо його тут в цілості тому, що в чужомовних публікаціях зустрічаємо "додатки", яких о. А. Волошин не виголошував. Такий додаток, що його деякі автори вкладають в уста о. Волошина, це насамперед “під протекторатом Німеччини”. Робиться це часом з непоінформованости, а часом і цілево. У проголошенні самостійности цієї фрази ми не бачимо.
     Чергового дня, тобто 15-го березня 1939 р., вже під гуркіт мадярських гармат і клекіт скорострілів, о годині 3:20 по полудні, найстарший віком посол, о. Августин Волошин, відкрив сесію Сойму такими словами:
Світлий Сойме!
     З глибини душі відчуваю важність тих слів, якими ословив я Вас, як першу законно вибрану політичну репрезентацію нашого народу. При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свойого життя.
     Світлий Сойме!
     В цих словах криється величезна важність нинішнього історичного дня. Боже Провидіння дозволило мені відкрити Перший Сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка:
"Встане Україна, світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти...*...85)
     Відтак посли зложили присягу на руки о. А. Волошина й вибрали Президію Сойму та соймові комісії. Предсідником Сойму вибрано проф. Августина Штефана, заступниками пред- сідника п. Федора Ревая і д-ра Степана Росоху, письмоводами послів Августина Дутку та інж. Леоніда Романкжа, а впорядчиками послів Михайла Тулика та Дмитра Німчука. Канцелярію Сойму вів її секретар, д-р Михайло Кочерган.
     З черги Сойм затвердив доконане о. А. Волошином, як прем’єром уряду Карпатської України, проголошення суверенности й прийняв Конституційний Закон ч. І, що його тут наводимо в цілості. Ось його текст:
    
ЗАКОН Ч. 1.
     Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:
§: 1. Карпатська Україна є незалежна Держава.
§: 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.
§: 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Капатської України, на чолі.
§:4. Державна мова Карпатської України є УКРАЇНСЬКА мова.
§: 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня.
      №) Степан Росоха, Соін Карпатської України, Вінніпег, 1949, ст. 61. В цій публікації подано не тільки цілість цієї промови, але й повні протоколи з усіх засідань Сойму. В сесії взждо участь ?8 посли із Зг-ох усіх вибраних, а кілі ними й представники чеської та румунської національних меншин, посли д-р Мілош Дрбал і о. Ґрігоре Мо&ш. Натомість предст^ьинк німецької національної меншини, посол Антои Олдофрелі в сесії участи ке брав.
§: 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім півполі й чотири сині та Три жовті смуги у правому півполі, і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середущому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.
§: 7. Державний гимн Карпатської України є: “Ще не вмерла Україна...”.
§: 8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття.

     В Хусті, дня 15. березня 1939.
А.    Штефан, власноручно Д-р Августин Волошин, власноручно Предсідник Сойму К.У. Президент Карп.-Української Респ.
     Августин Дутка, власноручно, Письмовод Сойму К.У.
   Д-р Михайло Кочерган, власноручно, Секретар Сойму К.У.
      Округла печатка: Канцелярія Сойму Карпатської України8®).
     Після прийняття цього закону Сойм Карпатської України вибрав о. д-ра Августина Волошина першим президентом Карпато-Української Республіки, який, зложивши приречення на руки предсідника Сойму А. Штефана, іменував новий уряд суверенної Карпато-Української Республіки на чолі з Юліяном Реваем, як прем’єром, як також міністром закордонних справ. Інакше, всі міністри з попередньої влади залишилися на своїх постах з т;ою зміною, що міністром освіти й релігійних справ імснозено проф. Августино Штефана, а міністром оборони Степана Клочурака.
     В цей спосіб Карпатська Україна стала суверенною державою українського народу, зберігши всі державно-правні основи, прийняті в західньому світі, а зокрема сповнивши відвічні бажання народу.
     Перед закриттям сесії, Сойм прийняв Закон ч. 2, яким надав широкі повновласті урядові в співдії з президентом. Цими повновластями відтак частинно уряд користувався, а ще далеко перед смертю о. Августин Волошин уповноважив проф Августина Штефана, предсідника Сойму, перебрати й виконувати функції Президента Карпато-Української Республіки у випадку смерти вибраного в Хусті Президента.
    
     ---------------------------------------------------
70) Ці інформації завдячую проф. А. Штефвнові, на основі його ще же публікованих записок.
71) Закон опубліковано в Orszзgos Тбгуёпу1агпок в Будапешті, дні й5-го грудня 1918 р. Глади текст в Додатку ч. II.
72) Josef Chmelar, Podkarpatska Rus, Uzhorod, 1923, p. 19.
73J Настрої на Конґресі представляє його учасник — A. Stefan, From Carpatho-Ruthenia to Caipatho-Ukraine, New York, 1954, p. 21.
74) Глади Додаток ч. І.
75) Dr. Leo Epstein, Studienauegabe der Verfaasungagesetze der Tschechoslowakischen Republik, Reichenberg: Gebrueder Stiepel, 1923, pp. 92-93.    
76) ЇТоТнв* текст глади > Додаток ч. УИ.    
77) Гляди: Додаток ч. УІ.
78) А. Штефаи, "Наше шкільництво росте", Нова Свобода, Хуст, 7.1.1939. 7е) Для докладнішого обізнаиия з цією справою, гляди: Степан Росоха, Сойм Карпатської України, Віииіпеґ: Культура й Освіта, 1949.
80) Нова Свобода, 5 лютого 1939
81)    Нова Свобода, 15 лютого 1939. Подрібні висліди голосування в поодиноких громадах подаємо в Додатку ч. VIII.   
82) Нова Свобода, 14 березня 1939.
83) A. Stefan, From Carpatho-Ruthenia to Carpatho-Ukraine, New York, 1954, p. 41.
84) Нова Свобода, 16 березня 1939 — останнє число.
85) Текст Закону ч. І подано на основі фотокопії оригіналу, писаного на машині й із оригінальними підписами та підкресленнямя.

Комментариев нет:

Отправить комментарий