До визвольних змагань в Карпатській Україні активно долучилося і жіноцтво
Три роки тому, коли тривало активне розсекречування архівних матеріалів
колишнього КДБ, в закарпатському обласному УСБУ відкрили спеціальний
інформаційно-довідковий центр, де можна було працювати із цими
документами в електронному вигляді. Мене цікавили розсекречені архівні
матеріали, пов’язані з Карпатською Україною. Особливо документи про
«Жіночу Січ». Оскільки, зізнаюся, мало що відала про участь українського
жіноцтва у визвольних змаганнях у Карпатській Україні в 1938–1939 рр.Йдеться всього про два документи, що стосуються цієї теми,?— реферат відділу «Жіночої Січі» та «Інструкції для трьохтижневого інструкторського курсу від 1 лютого 1939 р. до 22 лютого» для Жіночих відділів «Карпатської Січі» (видані референтурою відділів «Жіночої Січі» 18.01.1939 р. Реферат є своєрідним закликом жінок до оборони держави. Мовою оригіналу (скорочено): «Жінки Карпатської України! Час не жде! Події розгортаються набираючи актуальности — та важливости. Найвищий час віддати свої сили Батьківщині. Всі хто є національно свідомим — всі хто любить свою Землю — свій Нарід стають в ряди «Карпатскої Січі». І ми українське жіноцтво мусимо бути готові разом із січовиками станути в обороні нашої держави… Мусимо бути національно та політично свідомими, щоб бути міцними та не піддатися на агітації ворожих сил». Брали до організації лише дівчат віком «від 18 років вгору».
Для цього треба було звернутися в референтури Жіночих відділів при «Карпатській Січі» у Хусті, отримати інформацію та картку. «Карпатська Жінко! Поруч з мужеськими відділами понесемо поміч і опіку в найдальші закутини нашого Краю… Нехай не лишиться не одна українська жінка поза рамцями Січової Організації. Геть з байдужістю і ліньством. Усі на фронт боротьби за Українську Державу! В силі Карпатської Січі лежить майбутність та могутність нашої Держави! Слава Україні!».
Інший документ — «Інструкції для трьохтижневого інструкторського курсу від 1 лютого 1939 р. до 22 лютого» для Жіночих відділів «Карпатської Січі» — не менш цінний. Він стосується «вишколення організаторок та провідниць в О.?Н.?О. Жіночих відділів Карпатскої Січі». Навчання відбувалося в Хусті, а в останній його день було «святочне заприсяження та іменування». Кількість жінок, яких приймали, була обмеженою — з кожної округи по три кандидатки та стільки ж з Хуста. В інструкції зазначено й те, що претендентка мала мати «укінчену принайменше горожанську школу та дотеперішньою культурно-освітньою, пластовою чи якою небуть иншою працею на громадському полі». А до «зголошення» долучити «останнє шкільне свідоцтво, дотеперішній перебіг життя». Жінки мали взяти із собою два комплекти вбрання, серед них і до виходу, теплий зимовий плащ, дві пари «білля», сінник, два простирадла, горнятко, ложку, виделку, приладдя до шиття, гроші на необхідне.
Шкода, що час пошкодив папір і не можна прочитати, що курсантки отримають, окрім помешкання. Натомість головна Команда застерігала, що курс буде інтенсивний, праці багато, тому просили висилати на курс таких, яким «лежить на серці дальший могутній розвиток «Жіночої Січі». Кандидатки на курс повинні мати вже засвоєні поняття організованого життя». Водночас зазначалося, що «за підбір, вислання на час та вирядження кандидаток на курс відповідають окружні команди».
Єдиний матеріал, який вдалося знайти у пресі щодо цієї тематики («Україна молода», 2010 р.) — молодого історика, закарпатця, а нині киянина Олександра Пагірі, котрий був працівником Галузевого держархіву СБУ України. У своєму дослідженні він підтверджує, що мало хто знає про участь українського жіноцтва у визвольних змаганнях у Карпатській Україні у 1938–1939 рр. і про жіночі відділи — так звану «Жіночу Січ» у структурі військового формування «Карпатська Січ». Перед тим закарпатське жіноцтво вправлялося в активності у різних громадських об’єднаннях — «Жіночому союзі», «Просвіті», «Пласті». 11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь отримала автономію, а вже 9 листопада того ж року в Хусті було засновано військову організацію «Карпатська Січ». До її лав вступала молодь, селяни, робітники, вчителі, колишні старшини українських армій УНР та УГА, члени ОУН, які нелегально переходили на територію Закарпаття через польсько-чехословацький кордон із Галичини та Волині. Всі вони «Карпатську Січ» розглядали як «закваску» для майбутніх українських Збройних сил. Про створення «Жіночої Січі» в пресі оголосили 1 січня 1939 року. На її чолі стала Стефанія Тисовська, заступником була Марія Химинець, коментує О. Пагіря. Після відповідного заклику в пресі впродовж січня 1939-го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків «Жіночої Січі» вступали жінки та дівчата, тому невдовзі вона стала масовою організацією закарпатського жіноцтва.
У січні—лютому січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам. Для підготовки провідниць «Жіночої Січі» з середини лютого до початку березня у Хусті організували інструкторський курс, де навчалося 54 жінки з усіх куточків автономного краю. Цікаво, що, розповідає історик, до програми вишколу входили такі предмети: історія та географія України, обов’язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, пошанування материнства, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт), стройова підготовка («впоряд»), розвідка. 19 лютого близько трьох тисяч січовичок прибули до столиці краю, щоб взяти участь в урочистому марші вулицями міста з нагоди ІІ крайового з’їзду Карпатської Січі. З балкона «Січової гостинниці» з вітальним словом виступила командантка «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська.
Переважно січовички шили однострої (чоловічі та жіночі), національні та січові прапори. Були також зв’язковими та розвідницями: передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки «Карпатської Січі». Чимало дівчат працювало на радіотелеграфній і телефонній службі, забезпечуючи зв’язок між командами ОНОКС. Здобували інформацію про розташування чехословацьких військ і плани їхнього військового командування в краї. У Хусті «Жіноча Січ» створила окремий відділ Червоного Хреста, де працювали також професійні лікарі. У домівці «Жіночої Січі» влаштували лазарет для поранених у боях у ніч із 13 на 14 березня 1939 року. Допомагали бійцям і на полі бою. Відомо, що групу дівчат із «Жіночої Січі» угорці розстріляли 16 березня 1939 року під час боїв на хустському напрямку, каже пан Пагіря.
На нещодавньому семінарі проекту Інституту політичної освіти «Пам’ятати заради майбутнього» в Харкові, в якому наше видання брало участь, колишній директор Галузевого державного архіву СБУ України (2008–2010 рр.), кандидат історичних наук Володимир В’ятрович на наше запитання щодо кількості розсекречених матеріалів стосовно Карпатської України сказав невтішне: мало, але всі вони унікальні. Не остання заслуга в цьому вже згадуваного Олександра Пагірі. Загалом за два роки його роботи в архіві, зі слів В.В’ятровича, вдалося опрацювати і зробити електронні варіанти хіба 10% усіх справ (передали півтора мільйона справ). Найближчим часом ситуація не покращиться, бо процес розсекречення матеріалів взагалі зупинився.
Оксана Штефаньо
1
листопада – День всіх святих у західних християн. Саме у цей день
Західна Церква поминає всіх спочилих – адже саме поняття "всі святі"
означає, що в цей день іменини мають носії всіх імен. І далі весь
листопад у римсько-католицькій церкві після Св. Меси моляться за
покійних, чиї імена вірники пишуть на листочках.